Три мушкетери

Я б’юся з цим добродiем, – показав Атос на д’Артаньяна рукою i водночас нiби вiтаючи його.

– З цим добродiем б’юся i я, – заявив Портос.

– Тiльки о першiй годинi дня, – уточнив д’Артаньян.

– І я б’юся з цим добродiем, – повiдомив Арамiс, що теж нарештi прибув на мiсце дуелi.

– Тiльки о другiй годинi, – незворушно додав д’Артаньян.

– З якого приводу б’ешся ти, Атосе? – спитав Арамiс.

– Чесно кажучи, я й сам до пуття не знаю, – сказав Атос. – Вiн боляче вдарив мене в плече. А ти, Портосе?

– Клянуся честю, я б’юся просто тому, що б’юся, – почервонiвши, вiдповiв Портос.

Атос, вiд пильного погляду якого нiщо не могло сховатися, помiтив на вустах гасконця лукаву усмiшку.

– У нас виникла дискусiя щодо деяких деталей туалету, – пояснив юнак.

– А ти, Арамiсе? – поцiкавився Атос.

– А ми засперечалися з приводу теологii, – вiдповiв Арамiс, подаючи знак д’Артаньяновi, щоб той не виказав справжньоi причини iхньоi дуелi.

Атос побачив, як на вустах гасконця знову промайнула усмiшка.

– Справдi? – перепитав Атос.

– Так, одне мiсце з творiв святого Августина[22 - Августин Аврелiй (354–430) – один з найважливiших отцiв Церкви, родоначальник християнськоi фiлософii iсторii, своi погляди виклав у творах «Про град Божий», «Сповiдь» та iн.], з приводу якого ми не дiйшли згоди, – сказав д’Артаньян.

– Вiн винахiдливий i дотепний, – тихо прошепотiв Атос.

– А тепер, панове, коли всi ви зiбралися тут, – мовив д’Артаньян, – дозвольте менi вибачитися перед вами.

При словi «вибачитися» на обличчя Атоса набiгла тiнь, губи Портоса скривила гордовита посмiшка, Арамiс i собi заперечливо похитав головою.

– Ви не так зрозумiли мене, панове, – сказав д’Артаньян, пiдводячи голову. У цю хвилину промiнь сонця ковзнув по мужньому обличчю юнака, позолотивши своiм сяйвом його тонкi риси. – Я прошу вас вибачити на той випадок, якщо не зможу сплатити борг усiм трьом. Адже пан Атос мае право першим убити мене, i це значною мiрою позбавляе вас змоги, пане Портос, мати те, що вам належить.

З цими словами молодий гасконець галантним жестом вихопив свою шпагу.

Кров ударила йому в голову. У цю мить вiн ладен був кинути виклик усiм мушкетерам королiвства, як зробив це зараз щодо Атоса, Портоса й Арамiса.

Було чверть на першу. Сонце стояло в зенiтi, i мiсце, де зiбралися дуелянти, було на осоннi.