Три мушкетери

– Добре припiкае, – сказав Атос, i собi виймаючи шпагу. – Шкода, що я не можу зняти камзол: моя рана знову почала кровоточити, i я не хотiв би завдати прикростi своему супротивнику – йому буде неприемно бачити кров, яку не вiн пустив.

– Ваша правда, добродiю, – вiдповiв д’Артаньян, – i запевняю вас, хоч би хто пустив вашу кров – я чи хтось iнший, – менi завжди буде сумно бачити кров такого хороброго дворянина. Тому я також битимуся в камзолi, як i ви.

– Та годi, панове! – вигукнув Портос.

 – Не забувайте, що ми чекаемо своеi черги…

– Наступного разу кажiть вiд свого iменi, Портосе, коли у вас знову виникне бажання говорити такi дурницi, – перервав його Арамiс. – Гадаю, що слова цих двох добродiiв слушнi й цiлком гiднi шляхетних дворян.

– До ваших послуг, добродiю, – вигукнув Атос, стаючи в бойову стiйку.

– Я чекав тiльки вашого слова, – вiдповiв д’Артаньян, схрестивши з ним шпагу.

Та щойно пролунав дзенькiт клинкiв, як загiн гвардiйцiв його преосвященства на чолi з паном де Жуссаком з’явився з-за рогу монастиря.

– Гвардiйцi кардинала! – в одно вигукнули Портос i Арамiс. – Шпаги в пiхви, панове! Шпаги в пiхви!

Та було вже пiзно. Гвардiйцi застали супротивникiв у позi, яка не лишала жодних сумнiвiв щодо iхнiх намiрiв.

– Гей! – вигукнув де Жуссак, поспiшаючи до них i знаком наказуючи своiм пiдлеглим не вiдставати. – Гей, мушкетери! Ви зiбралися битись? А як же королiвський указ?

– Ви надто люб’язнi, панове гвардiйцi, – досадливо поморщившись, сказав Атос, бо саме де Жуссак був одним з тих, з ким йому довелося битися два днi тому.

 – Якби ми застали вас за цiею справою, можу вас запевнити – ми не стали б вам заважати. А тому дайте нам спокiй i на дурничку матимете втiху спостерiгати за нашим поединком.

– Панове, – заперечив де Жуссак, – на превеликий жаль, мушу сказати вам, що це неможливо. Наш обов’язок – понад усе. Вкладiть своi шпаги у пiхви i рушайте за нами.

– Добродiю, – сказав Арамiс, передражнюючи де Жуссака, – ми з превеликим задоволенням пристали б на вашу люб’язну пропозицiю, коли б це залежало вiд нас.

Але, на жаль, це неможливо: пан де Тревiль заборонив нам це. Тож iдiть своею дорогою, i то найкраще, що ви можете зробити.

Цi кпини роздратували Жуссака.

– Якщо ви не скоритеся, – вигукнув вiн, – ми будемо змушенi арештувати вас!

– ?х п’ятеро, – стиха зауважив Атос, – а нас тiльки трое.