Три мушкетери

Ми знову зазнаемо поразки, i цього разу нам доведеться накласти тут своiми головами, бо кажу вам: переможений, я не з’явлюся перед капiтаном.

Атос, Портос i Арамiс миттю стали один до одного, а де Жуссак тим часом шикував своiх солдатiв.

Цiеi митi було досить, щоб д’Артаньян прийняв рiшення. Сталася одна з тих подiй, якi визначають подальше життя людини. Д’Артаньян стояв перед дилемою: король або кардинал, i, зробивши вибiр, вiн уже не зможе звернути з обраного шляху. Схрестити шпаги з гвардiйцями – означало порушити закон, а отже, ризикувати життям, ставши на якусь мить ворогом мiнiстра, могутнiшого, нiж сам король.

Саме така перспектива вiдкривалася перед юнаком. Слiд сказати, що д’Артаньян анiтрохи не вагався, i це робить йому честь. Обернувшись до Атоса та його друзiв, вiн сказав:

– Панове, дозвольте менi дещо додати до ваших слiв. Ви сказали, що вас тiльки трое, але, по-моему, нас четверо.

– Але ж ви не мушкетер, – заперечив Портос.

– Це правда, – вiдповiв д’Артаньян, – на менi немае мундира мушкетера, але я душею мушкетер.

Серце мое – серце мушкетера. Я вiдчуваю це, i саме це почуття спонукае мене до дiй.

– Вiдiйдiть, юначе! – гукнув де Жуссак, який з рухiв i виразу обличчя д’Артаньяна, певно, здогадався про його намiри. – Ви можете йти, ми не заперечуемо. Рятуйте свою шкуру, i якнайшвидше.

Але д’Артаньян залишився на мiсцi.

– Ви таки славний юнак, – сказав Атос, потискуючи йому руку.

– Ну ж бо, зважуйтесь на щось! – знову нагадав про себе де Жуссак.

– Авжеж, давайте щось робити, – сказали в один голос Портос i Арамiс.

– Цей юнак – сама шляхетнiсть, – мовив Атос.

Цiеi митi всi трое подумали про молодiсть д’Артаньяна: вони розумiли, що його недосвiдченiсть може коштувати йому життя.

– Нас буде тiльки трое, до того ж один поранений, а один майже дитина, i все-таки скажуть, що нас було четверо.

– Хай i так, але ж не здаватися!.. – вигукнув Портос.

– Нi в якому разi, – пiдтримав його Атос.

Д’Артаньян нарештi зрозумiв причину iхньоi нерiшучостi.

– Панове, – сказав вiн, – випробуйте мене, i присягаюся честю, що я не пiду звiдси, якщо нас переможуть!

– Як вас звати, мiй хоробрий юначе? – спитав Атос.

– Д’Артаньян, добродiю.

– Атосе, Портосе, Арамiсе i д’Артаньяне! Вперед! – вигукнув Атос.

– Панове мушкетери, – втрете звернувся до них де Жуссак, – ви нарештi зважилися?

– Ми зважилися, добродiю, – вiдповiв Атос.

– І яке ваше рiшення? – спитав де Жуссак.