Три мушкетери

– Ми матимемо за честь битися з вами, – вiдповiв Арамiс, однiею рукою злегка здiйнявши капелюх, а другою – виймаючи шпагу з пiхов.

– Он як!.. Ви чините опiр?! – вигукнув де Жуссак.

– Хай йому бiс! Це вас дивуе?

І всi дев’ятеро бiйцiв завзято кинулися один на одного, втiм, це не завадило iм дотримуватися певноi тактики дiй.

Атос узяв на себе такого собi Каюзака – улюбленця кардинала, Портосовi в суперники дiстався Бiкара, а Арамiс опинився вiч-на-вiч одразу з двома супротивниками.

Що ж до д’Артаньяна, то його вiзавi виявився сам де Жуссак.

Серце молодого гасконця ладне було розiрвати йому груди – не вiд страху, дякувати Богу, про це не могло бути й мови, – а вiд бажання довести цим панам, що й вiн чогось вартий. Д’Артаньян бився, як розлючений тигр. Вiн разiв десять оббiг навколо свого супротивника, разiв двадцять помiняв стiйку i мiсце розташування. Жуссак був, як тодi казали, «майстер клинка», i до того ж нерiдко пускав його в дiло. Проте йому доводилося докладати чималих зусиль, щоб захищатися вiд спритного й рухливого супротивника, який, проти всяких правил, постiйно нападав з усiх бокiв, водночас вiдбиваючи чужi удари, як людина, що дуже цiнуе власну голову.

Ця сутичка зрештою вивела де Жуссака iз себе. Розлючений тим, що не може подолати супротивника, якого мав за хлопчиська, вiн розпалився i почав раз у раз помилятися. Д’Артаньян, хоч i не був досить досвiдченим на практицi, зате добре знався на теорii, почав рухатися вдвiчi швидше. Жуссак вирiшив покiнчити з ним i всiм тiлом подався вперед, завдаючи при цьому супротивниковi могутнього удару.

Переконавшись, що де Жуссак не боець, д’Артаньян швидко i занепокоено кинув оком на поле бою.

Арамiс впорався вже з одним зi своiх супротивникiв, але другий уперто напосiдав на нього. Проте становище Арамiса було не загрозливим, i вiн мiг ще захищатися.

Бiкара i Портос устигли обмiнятися результативними ударами: Портос був уже поранений у передплiччя, а Бiкара – у стегно. Та позаяк iхнi поранення не були серйозними, то вони продовжували битися ще завзятiше.

Атос, якого Каюзак поранив удруге, блiд на очах, але нi на крок не вiдступав. Вiн тiльки переклав шпагу в другу руку й тепер бився лiвою.

Д’Артаньян, за правилами дуелi тих часiв, мiг прийти на допомогу будь-кому з товаришiв.