Три мушкетери

Вiн перебiгав очима з одного на iншого, гадаючи, кого з них виручати, аж нараз пiймав погляд Атоса – погляд вельми красномовний. Атосу легше було померти, нiж покликати на допомогу. Але вiн мав очi, його очi просили пiдтримки. Д’Артаньян, укмiтивши це нiме прохання, рвонувся вперед i збоку напав на Каюзака:

– До мене, пане гвардiець! Я уб’ю вас!

Каюзак обернувся. Допомога приспiла вчасно: Атос, якого пiдтримувала тiльки його нечувана мужнiсть, опустився на одне колiно.

– Хай йому бiс! – вигукнув вiн д’Артаньяновi.

 – Не вбивайте його, юначе, прошу вас. Я мушу ще звести з ним давнi рахунки, коли одужаю. Обеззбройте його, вибийте шпагу… Ось так… Добре! Дуже добре!

Цей вигук вихопився в Атоса, коли вiн побачив, як шпага Каюзака вiдлетiла крокiв на двадцять убiк. Д’Артаньян i Каюзак водночас кинулися за нею: один – щоб повернути ii собi, другий – щоб заволодiти нею. Але д’Артаньян був спритнiший, вiн добiг перший i ногою наступив на шпагу.

Каюзак пiдбiг до гвардiйця, якого вбив Арамiс, схопив його шпагу й хотiв повернутися до д’Артаньяна, але дорогу йому перепинив Атос, який устиг, завдяки втручанню гасконця, перепочити.

Боячись, що д’Артаньян уб’е його ворога, Атос знову кинувся в бiй.

Д’Артаньян умить збагнув, що перешкодити йому – означало б завдати Атосовi кривди. І справдi, за кiлька секунд Каюзак упав iз простромленим горлом.

Тiеi ж митi Арамiс приставив шпагу до грудей поваленого ним супротивника, змушуючи його просити пощади.

Залишалися Портос i Бiкара.

Портос блазнював, питаючи в Бiкара, котра година, i вiтаючи його з новим призначенням брата, який дiстав пiд свое командування роту в Наваррському полку. Але всi його жарти не мали успiху: Бiкара був одним з тих залiзних людей, якi падають тiльки мертвими.

Час було закiнчувати поединок. З хвилини на хвилину могла з’явитися сторожа й арештувати всiх учасникiв дуелi – здорових i поранених, роялiстiв i кардиналiстiв. Атос, Арамiс i д’Артаньян оточили Бiкара, вмовляючи його здатися.

Один проти всiх, поранений у стегно, Бiкара, однак, не хотiв складати зброю. Але Жуссак, пiдвiвшись на лiктi, гукнув йому, щоб вiн здавався. Бiкара був гасконцем, як i д’Артаньян. Вiн пропустив повз вуха наказ свого командира i тiльки засмiявся. Продовжуючи вести бiй, вiн мiж двома випадами кiнцем шпаги вказав на землю.

– Тут… – вигукнув вiн, наслiдуючи слова Бiблii, – тут помре Бiкара, один з усiх, хто був з ним.

– Але ж iх четверо проти тебе одного.