Три мушкетери

Здавайся, наказую тобi!

– Ну раз ти наказуеш, тодi iнша рiч, – сказав Бiкара. – Бо ти мiй командир, i я мушу коритися.

З цими словами вiн вiдскочив назад i зламав об колiно свою шпагу, щоб вона не дiсталася супротивниковi. Уламки вiн перекинув через стiну монастиря i, схрестивши на грудях руки, почав насвистувати якусь кардиналiстську пiсеньку.

Мужнiсть завжди заслуговуе на повагу, навiть коли це мужнiсть ворога. Мушкетери вiдсалютували Бiкара своiми шпагами i вклали iх у пiхви. Д’Артаньян зробив те саме, а потiм, за допомогою Бiкара, единого з гвардiйцiв, хто тримався на ногах, вiднiс до ганку монастиря Жуссака, Каюзака i того з Арамiсових супротивникiв, який був тiльки поранений.

Четвертий гвардiець, як ми вже сказали, був убитий. Потiм, подзвонивши у дзвiн i прихопивши з собою чотири шпаги з п’яти, окриленi успiхом мушкетери разом з д’Артаньяном попрямували до палацу пана де Тревiля.

Коли б якесь пильне око спостерiгало за ними в цей час, воно б завважило, як вони йшли, обiйнявшись, в усю широчiнь вулицi, вiтаючись з усiма мушкетерами, яких зустрiчали, i це, зрештою, було схоже на трiумфальну ходу.

Д’Артаньянове серце заколисували хвилi невимовноi радостi. Вiн iшов мiж Атосом i Портосом, з любов’ю обiймаючи iх.

– Коли я ще не мушкетер, – сказав вiн своiм новим друзям, переступаючи порiг будинку де Тревiля, – то принаймнi мене, може, прийняли в учнi?

VI

ЙОГО ВЕЛИЧНІСТЬ КОРОЛЬ ЛЮДОВІК XIII

Ця подiя наробила чимало галасу. Всi бачили, як пан де Тревiль гнiвався на своiх мушкетерiв, але нiхто не чув, як упiвголоса, коли нiкого не було поблизу, вiн щиро захоплювався ними.

Отож необхiдно було негайно повiдомити короля про те, що трапилося, i пан де Тревiль заквапився до Лувру. Але вiн спiзнився: король усамiтнився в себе з кардиналом, i де Тревiлю було сказано, що його величнiсть дуже зайнятий i зараз не приймае. Де Тревiль з’явився ввечерi, коли король звичайно грав у карти. Король вигравав, i, зважаючи на те, що вiн був страшенний скнара, настрiй у нього був просто чудовий. Побачивши де Тревiля, вiн ще здалеку гукнув:

– Пiдiйдiть-но сюди, пане капiтан! Пiдiйдiть, щоб я мiг вас як слiд вилаяти. Чи вiдомо вам, що його преосвященство приходив до мене скаржитися на ваших мушкетерiв? І вiн так розхвилювався, що навiть захворiв. Що, зрештою, вiдбуваеться: цi вашi мушкетери – просто шибайголови якiсь, розбiйники з великоi дороги!

– Нi, ваша величносте, – вiдповiв де Тревiль, з перших слiв збагнувши, на що воно кладеться.