Три мушкетери

 – Нi, якраз навпаки: це найдобрiшi створiння, лагiднi, мов ягнята, для яких едине бажання, запевняю вас, щоб iхнi шпаги полишали пiхви тiльки для служби вашiй величностi. Але що вдiеш: гвардiйцi пана кардинала весь час iх зачiпають, i бiдолашнi мушкетери, захищаючи честь свого полку, змушенi вдаватися до зброi.

– Стривайте, пане де Тревiль! – вигукнув король. – Стривайте! Можна подумати, що йдеться про якусь релiгiйну громаду. Правду кажучи, любий мiй капiтане, у мене виникае бажання позбавити вас капiтанського чину i подарувати його мадемуазель де Шемро, якiй я обiцяв зробити ii iгуменею якогось абатства.

І не сподiвайтеся, що я повiрю вам на слово. Мене, пане де Тревiль, називають Людовiком Справедливим, i зараз, цiеi митi, ми побачимо, чи виправдую я це iм’я.

– Саме тому, що я покладаюся на цю справедливiсть, ваша величносте, я спокiйно й терпляче чекатиму, якою буде воля мого короля.

– От-от, – сказав король. – Я не примушу вас довго чекати.

І справдi, картярське щастя невдовзi полишило короля: вiн почав програвати i не проти був знайти який-небудь привiд, щоб – даруйте на словi, бо воно iснуе серед гравцiв, – сприснути.

А тому за якусь мить король заклопотано пiдвiвся i, ховаючи до кишенi чималу суму свого виграшу, сказав:

– Ля В’евiлю, прошу, сядьте на мое мiсце. Я мушу обговорити з паном де Тревiлем одну важливу справу… О, так, тут у мене лежало вiсiмдесят луiдорiв – будь ласка, поставте стiльки ж, аби тi, хто програв, не почувалися кривдно. Справедливiсть – понад усе!

І вiн подав знак пановi де Тревiлю йти за ним.

Пiдiйшовши до вiкна, рiзко обернувся i спитав:

– Так ви стверджуете, що саме гвардiйцi його святостi напали на ваших мушкетерiв?

– Так, ваша величносте, як i завжди.

– Як же все це сталося? Розкажiть. Адже ви чудово знаете, мiй любий капiтане, що суддя мусить вислухати обидвi сторони.

– Боже праведний! Усе сталося на диво просто. Трое моiх найкращих солдатiв – ваша величнiсть добре знае iхнi iмена i могли не раз оцiнити iх вiдданiсть, а вони, можу запевнити вашу величнiсть, усiею душею вiдданi своiй службi, – отже, трое моiх найкращих солдатiв, добродii Атос, Портос i Арамiс вирiшили прогулятися разом з одним молодим гасконцем, якого я сьогоднi вранцi вiдрекомендував iм.

Вони збиралися пiти, коли не помиляюся, до Сен-Жермена i тому домовилися зустрiтися бiля монастиря Дешо. Аж раптом з’явився пан де Жуссак i з ним Каюзак, Бiкар та ще двое гвардiйцiв.