Три мушкетери

Цi добродii прийшли сюди такою оравою, очевидно, не з добрими намiрами, а щоб самим порушити укази.

– Ну ж бо стривайте… Ну звiсно! – вигукнув король. – Безперечно, вони самi мали намiр влаштувати дуель.

– Я не звинувачую iх, ваша величносте, але помiркуйте самi: що можуть робити п’ятеро озброених людей у такому непевному мiсцi, як пустир монастиря кармелiток?

– Так, ваша правда, Тревiлю, ваша правда!

– Проте, побачивши моiх мушкетерiв, вони передумали i, забувши про власну ворожнечу, згадали про ворожнечу мiж гвардiйцями i мушкетерами.

Адже вашiй величностi вiдомо, що мушкетери, якi вiдданi королю й тiльки королю, – давнi вороги гвардiйцiв, якi вiрно служать пановi кардиналу?

– Так, Тревiлю, так, – зажурено мовив король. – Дуже сумно, повiрте менi, бачити Францiю роздiленою на два ворожi табори. Дуже сумно, що в королiвства двi голови. Але довго це тривати не може, Тревiлю, незабаром усе скiнчиться… Тож, ви кажете, гвардiйцi першими завели сварку з мушкетерами?

– Я кажу, що подii, мабуть, вiдбувалися саме так.

Але не можу бути цiлком певним. Ви ж знаете, як важко в таких справах дiйти правди, i тiльки маючи таку надзвичайну прозорливiсть, завдяки якiй Людовiка ХІІІ звуть Справедливим…

– Ваша правда, Тревiлю. Але ж вони були не самi, вашi мушкетери. Кажуть, з ними був ще якийсь хлопчисько.

– Так, ваша величносте, iх було четверо: трое королiвських мушкетерiв, один з яких поранений, i ще юнак, майже дитина, але вони не тiльки вистояли проти п’ятьох – мiж iншим, найкращих – гвардiйцiв пана кардинала, а й поклали чотирьох з них.

– Та це ж перемога! – вигукнув, сяючи, король. – Справжня перемога!

– Так, ваша величносте, справжнiсiнька, як бiля моста через Се[23 - Йдеться про сутичку, що сталася в 1620 роцi мiж армiею французького короля й прибiчниками бунтiвних феодалiв, якi засiли в Анжерi. З полiтичною метою успiх королiвських вiйськ було подано як блискучу перемогу.].

– Четверо, з яких один поранений, а другий майже дитина, сказали ви?

– Саме так. Але це не завадило йому показати себе в тiй ситуацii так блискуче, що я вiзьму на себе смiливiсть рекомендувати його вашiй величностi.

– Як його звуть?

– Д’Артаньян, ваша величносте. Це син одного з моiх найдавнiших друзiв. Син людини, яка разом з батьком вашоi величностi брала участь у вiйнi добровольцем.

– І ви кажете, що цей юнак показав себе з найкращого боку? Розкажiть менi про нього, Тревiлю: ви ж бо знаете, як я люблю слухати розповiдi про битви та про баталii.