Три мушкетери

– Мiй сон? Та хiба то сон? Я бiльше не сплю, нiж сплю, добродiю. Хiба iнодi трохи задрiмаю – ото й усе. Приходьте так рано, як забажаете, хоч о сьомiй годинi. Але начувайтеся, коли вашi мушкетери виннi!

– Коли моi мушкетери виннi, ваша величносте, то iх негайно буде вiддано у вашi руки i ви будете вiльнi чинити з ними так, як вважатимете за потрiбне. Чи хоче ваша величнiсть наказати ще щось? Я ладен вислухати, ладен пiдкоритися.

– Нi, добродiю, нi. Мене ж недаремно звуть Людовiком Справедливим. Тож до завтра, добродiю, до завтра.

– Хай береже вас Бог, ваша величносте!

Хоч який короткий був сон короля, та у пана де Тревiля цiеi ночi вiн був iще коротший: пан де Тревiль взагалi не склепив очей. Вiн ще звечора послав попередити трьох мушкетерiв i iхнього приятеля, щоб вони прийшли до нього рiвно о пiв на сьому ранку. Де Тревiль узяв iх iз собою в палац, нiчого не обiцяючи iм, нi за що не ручаючись i не приховуючи, що вони, як i вiн сам, можуть сподiватися на прихильнiсть короля з тим же успiхом, з яким можуть розраховувати на виграш, граючи в костi.

Зупинившись перед сходами, що вели до малого пiд’iзду, вiн наказав iм зачекати. Якщо король усе ще гнiваеться на них, вони зможуть пiти непомiченими. Якщо ж король погодиться iх прийняти, вони будуть напохватi.

В особистому передпокоi короля де Тревiль побачив Ля Шене, який сказав йому, що вчора ввечерi герцога де Ля Тремуля вдома не було, а коли вiн повернувся, то було вже надто пiзно, щоб iти до палацу. Тому герцог з’явився на прийом тiльки зараз i саме в цю хвилину перебувае у короля.

Почувши це, пан де Тревiль дуже зрадiв: тепер вiн мiг бути цiлком певен, що нiхто чужий не втрутиться i не вплине на думку короля пiсля доповiдi де Ля Тремуля перед його власною аудiенцiею.

Справдi, не минуло й десяти хвилин, як дверi, що вели до кабiнету короля, вiдчинились i на порозi з’явився герцог де Ля Тремуль. Побачивши капiтана мушкетерiв, вiн одразу ж пiдiйшов до нього.

– Пане де Тревiль, – сказав вiн, – його величнiсть викликав мене, щоб дiзнатися, що насправдi сталося вчора вранцi бiля мого будинку.

Я сказав йому правду, тобто я сказав, що в усьому виннi моi люди i що я готовий просити у вас вибачення. Коли вже ми тут зустрiлися, то прошу вас зважити на моi вибачення i, як i ранiше, вважати мене своiм другом.

– Пане герцог, – вiдповiв де Тревiль, – я нi на мить не сумнiвався у вашiй порядностi, тож не схотiв мати iншого захисника перед королем, крiм вас.