Три мушкетери

Бо, за словами Арамiса, у щасливi своi днi треба, як той сiвач, що розкидае насiння, розкидати обiди праворуч i лiворуч, щоб пiд час злигоднiв збирати бодай нерясний урожай.

Атос дiстав чотири запрошення i щоразу приводив iз собою всiх друзiв та iхнiх слуг. Портоса запрошували шiсть разiв, i всi шiсть разiв товариство також змогло скористатися цим. На рахунку Арамiса було вiсiм запрошень. Ця людина, як ми вже встигли зазначити, мало говорила, зате багато робила.

Що ж до д’Артаньяна, який ще нiкого не знав у столицi, то йому пощастило тiльки поснiдати шоколадом у священика, що був родом з Гасконi, та дiстати запрошення вiд гвардiйського корнета.

Вiн привiв iз собою всю свою армiю i до священика, у якого вони знищили весь його двомiсячний запас провiзii, i до корнета, який почастував iх розкiшним обiдом. Проте, як сказав Планше, хоч би скiльки з’iв за раз, – усе одно поiв тiльки раз.

Д’Артаньян почував себе вкрай принизливо вiд усвiдомлення того, що добув лише пiвтора частування – снiданок у священика тягнув хiба що на половину обiду, – якi були блiдою тiнню бенкетiв, на якi його запрошували Атос, Портос i Арамiс.

Вiн переймався тим, що стае нахлiбником у своiх товаришiв, забуваючи у своiй юнацькiй простодушностi, що саме вiн годував усю компанiю протягом цiлого мiсяця. Його занепокоений розум почав активно шукати виходу з тяжкоi ситуацii. Вiн дiйшов висновку, що четверо молодих, смiливих i заповзятливих чоловiкiв повиннi робити ще щось, крiм того, що вештатися без дiла мiстом, брати уроки фехтування та вигадувати бiльш-менш дотепнi витiвки.

Справдi, четверо таких людей, як вони, четверо молодикiв, ладних для друга вiддати все – вiд гаманця до життя, здатних завжди пiдтримати один одного i нiколи не вiдступати, якi виконували всi разом або кожен окремо прийнятi спiльно рiшення, чотири шпаги, що загрожують чотирьом сторонам свiту або звернутi проти единого ворога, неминуче повиннi були, потай чи вiдкрито, прямо чи кружним шляхом, хитрiстю чи силою, пробити собi дорогу до очiкуваноi мети, хоч би якою далекою i недосяжною вона була.

Д’Артаньяна дивувало едине – те, що його друзi нiколи ранiше навiть не замислювалися над цим.

Тепер вiн почав сушити собi голову над тим, куди саме слiд спрямувати цю потужну, помножену на чотири силу, за допомогою якоi – вiн не мав у цьому сумнiву – можна було, немов спираючись на легендарний Архiмедiв важiль, перевернути свiт, – аж раптом почув обережний стукiт у дверi.