Три мушкетери

Д’Артаньян розбудив Планше i наказав йому вiдчинити.

Нехай цi слова – «розбудив Планше» – не введуть в оману читача, який може подумати, що дiя вiдбуваеться вночi або в досвiтню годину. Нiчого подiбного. Щойно вибило четверту пополуднi. Двi години тому Планше прийшов до свого хазяiна i попросив дати йому пообiдати, а той вiдповiв йому приказкою: «Хто спить – той обiдае». І слуга вирiшив послухати мудроi поради.

У супроводi Планше до кiмнати ввiйшов простакуватий чоловiк, на вигляд городянин.

Планше пiсля «обiду» закортiло на десерт послухати, про що йтиметься, але вiдвiдувач сказав, що розмова конфiденцiйна i йому хотiлося б залишитися з паном д’Артаньяном сам на сам.

Д’Артаньян випровадив Планше i запропонував вiдвiдувачевi стiлець.

Якийсь час у кiмнатi панувала мовчанка. Чоловiки пильно придивлялися один до одного, намагаючись скласти попередню думку про спiврозмовника. Нарештi д’Артаньян уклонився, даючи зрозумiти, що готовий вислухати свого гостя.

– Менi характеризували пана д’Артаньяна як мужнього юнака, – мовив вiдвiдувач.

– Кажiть, добродiю, кажiть! – вигукнув д’Артаньян, вiдразу збагнувши, що справа може дати непоганий зиск.

Вiдвiдувач знову на мить замовк, а потiм вiв далi:

– У мене е дружина, яка служить кастеляншею в королеви. Господь дав iй i розум, i вроду. Ось уже три роки, як ми одруженi. Хоча посаг молодоi мало кого спокусив би, але пан де Ля Порт, старший камердинер королеви, доводиться iй хрещеним батьком i пiдтримуе ii…

– То що сталося? – спитав д’Артаньян.

– А сталося те… – сказав вiдвiдувач, – сталося те, що мою дружину вчора вранцi, коли вона виходила з бiлизняноi кiмнати, викрали.

– І хто ж викрав вашу дружину?

– Я, звiсно, з цiлковитою певнiстю нiчого не можу сказати, але пiдозра в мене е.

– На кого ж вона упала?

– Чоловiк, який уже давно не дае iй просвiту.

– Бiс би його взяв!

– Але, дозвольте сказати вам, добродiю, я переконаний, що йдеться тут не так про кохання, як про полiтику.

– Не так про кохання, як про полiтику… – задумливо повторив д’Артаньян. – Що ви маете на увазi?

– Не знаю, чи можу я говорити вам…

– Пане, хочу звернути вашу увагу на те, що менi вiд вас нiчогiсiнько не треба. Прийшли до мене ви, i самi ви сказали, що хочете довiрити менi таемницю. Тож робiть, як вам заманеться. Ще не пiзно припинити нашу розмову i розкланятися.

– О нi, добродiю! Ви здаетеся менi чесним юнаком, i я довiрю вам.