Три мушкетери

– Хоч би там як, – сказав д’Артаньян, – та коли б я знав, де зараз герцог Бекiнгем, я взяв би його пiд руку й привiв до королеви лише для того, щоб залити сала за шкуру кардиналовi! Адже справжнiй наш ворог – це кардинал, i, коли б ми знайшли спосiб взяти його на кпини, я охоче ризикнув би навiть власною головою.

– То ви кажете, – перебив його Атос, – що галантерейник розповiдав вам про побоювання королеви, чи не викликали Бекiнгема сюди пiдробленим листом?

– Так, вона дуже непокоiться з цього приводу.

– Стривайте… – сказав Арамiс.

– Що таке? – спитав Портос.

– Нi, нiчого, кажiть далi. Я просто намагаюся пригадати деякi обставини.

– Тепер я переконаний, – вiв далi д’Артаньян, – що викрадення цiеi жiнки пов’язане з подiями, про якi ми говоримо, а можливо, i з перебуванням герцога Бекiнгема в Парижi.

– Цьому гасконцю клепки не позичати! – захоплено вигукнув Портос.

– Менi подобаеться, як вiн говорить, – зауважив Атос.

– Панове, послухайте, що я вам скажу, – знову обiзвався Арамiс.

– Послухаемо Арамiса! – вигукнули друзi.

– Учора я був у гостях в одного вченого богослова, з яким iнодi раджуся, пишучи науковi трактати…

Атос усмiхнувся.

– Вiн живе самотньо, у тихому кварталi, – вiв далi Арамiс, – вiдповiдно до своiх уподобань та занять. Я саме виходив од нього, коли…

Тут Арамiс замовк.

– Ну? – в один голос спитали його слухачi. – Ви саме виходили вiд нього, коли…

Арамiс увесь зiщулився, як людина, що, сказавши неправду, наражаеться на якусь несподiвану перешкоду. Але очi його приятелiв уп’ялися в нього, всi напружено чекали продовження розповiдi, i вiдступати вже було пiзно.

– Рiч у тiм, що в цього богослова е племiнниця… – вiв далi Арамiс.

– Он воно що! У нього е племiнниця! – перепинив його Портос.

– Дуже поважна дама, – пояснив Арамiс.

Трое мушкетерiв зареготали.

– Ну що ж, коли ви регочете i сумнiваетеся в моiх словах, – обурився Арамiс, – я рiшуче вiдмовляюся розповiдати далi.

– Ми вiримо вам, як магометани вiрять у свого пророка Магомета, i нiмi, як гробницi фараонiв, – заспокоiв його Атос.

– Гаразд, тодi слухайте, – знову заговорив Арамiс. – Ця племiнниця iнколи провiдуе свого дядька, i вчора я випадково зустрiв ii там.