Три мушкетери

 – Правду кажучи, я хотiла через свого чоловiка побачитися з паном де Ля Портом i розпитати його про те, що насправдi сталося в Луврi за останнi три днi та чи безпечно менi там з’являтися.

– Я сам можу пiти i покликати пана де Ля Порта, – запропонував д’Артаньян.

– Так, але, на лихо, рiч ось у чому: пана Бонасье знають у Луврi, i його пропустили б, а вас не знають i тому вам не вiдчинять.

– То й що, панi? – заперечив д’Артаньян. – Бiля якого-небудь входу до Лувру напевно е вiдданий вам воротар, i варто лише сказати йому умовне слово…

Панi Бонасье пильно глянула на юнака.

– А якщо я скажу вам це слово, – видихнула вона, – чи обiцяете ви забути його вiдразу, як тiльки скористаетеся ним?

– Клянуся честю дворянина! – вигукнув д’Артаньян тоном, який не допускав жодних сумнiвiв у щиростi його слiв.

– Гаразд, я вам вiрю. Ви, здаеться, чесний юнак. До того ж вiд вашоi вiдданостi, можливо, залежить ваше майбутне.

– Я зроблю все, що зможу, не вимагаючи за це нiяких обiцянок, аби прислужитися королю та зробити приемнiсть королевi, – вигукнув д’Артаньян.

 – Розпоряджайтеся мною, як другом.

– Але куди ви тим часом сховаете мене?

– Чи знаете ви кого-небудь, до кого пан де Ля Порт мiг би за вами прийти?

– Нi, я не можу нiкому довiритися.

– Стривайте, – сказав д’Артаньян. – Тут неподалiк домiвка Атоса… Так, зовсiм поруч.

– Хто це – Атос?

– Один з моiх друзiв.

– Але якщо вiн удома й побачить мене?

– Зараз вiн на службi. Я проведу вас туди, а ключ заберу з собою.

– А якщо вiн повернеться?

– Вiн не повернеться. До того ж його попередять, що я привiв жiнку i ця жiнка зараз у його квартирi.

– Але хiба ви не розумiете, що це може дуже скомпрометувати мене?

– Про що ви кажете! По-перше, вас там нiхто не знае, а подруге, ми в такому становищi, що нам не до умовностей.

– Гаразд. Ведiть мене до вашого друга. Де вiн живе?

– На вулицi Феру, за два кроки звiдси.

– Ходiмо.

І вони прискорили ходу. Як i передбачав д’Артаньян, Атоса вдома не було.

Консьерж, добре знаючи д’Артаньяна, без зайвих слiв дав йому ключ вiд квартири Атоса. Д’Артаньян пiднявся сходами i впустив панi Бонасье до маленького помешкання, про яке ми вже розповiдали нашому читачевi.

– Будьте як у себе вдома, – сказав вiн. – І ось що, замкнiть дверi зсередини й нiкому не вiдчиняйте, аж поки не постукають тричi, ось так. – І вiн постукав три рази: двiчi пiдряд i досить сильно, третiй пiсля короткоi паузи й тихiше.