Пригоди Олівера Твіста

Сам Бог посилае цього чоловiка Олiверовi Твiсту за вихователя!

Ознайомившись з оголошенням, мiстер Гемфiлд усмiхнувся й собi – вiн саме потребував п’ятьох фунтiв, а щодо хлопця, що йшов на придаток, то мiстер Гемфiлд занадто добре знав притулчанський режим i мiг наперед сказати, що це буде напевно мале мiзерне дитинча, створене самою природою для коминiв. Мiстер Гемфiлд ще раз перечитав об’яву од краю до краю i, скидаючи свою хутрову шапку, чемно звернувся до пана в бiлому жилетi:

– Отут пишеться, що парафiя оддае в науку пацана, сер?

– Ну то що ж, мiй голубе? – вiдповiв той з доброзичливою ухмiлкою.

– Якщо парафiя бажае навчити його легкого, приемного ремества у поштивого сажотруса, майстра свого дiла, – провадив мiстер Гемфiлд, – то я його хоч зараз вiзьму, учень менi саме б знадобився.

– Заходьте, – запросив пан у бiлому жилетi.

Мiстер Гемфiлд вiдстав на хвилю, ще раз оперезав осла батогом, сiпнув поводами за морду, щоб тому, бува, не спало на думку податися тим часом свiт за очi, i пiшов за джентльменом до тiеi самоi кiмнати, де Олiвер уперше побачив його бiлий жилет.

– Брудне ремество, – промовив мiстер Лiмбкiнс, коли Гемфiлд удруге вiдрапортував свое бажання.

– Малi сажотруси часто душаться в димарях, – зауважив другий член Ради.

– Це тому, що часом, перш нiж пiдпалити солому, ii змочують, щоб вони там не отягалися, – пояснив мiстер Гемфiлд, – бачите, тодi курить самий лише дим, полум’я нема, а це до пуття все одно не доводить; дим тiльки сон на хлопцiв наганяе.

А звiсна рiч – хлопця хлiбом не годуй, тiльки спати дай. Хлопцi, щоб ви знали, джентльмени, впертi й ледачi бестii, i тiльки добре, гаряченьке полум’я може iх пiдстьобнути й шпарко вигнати з труби. І нiчого тут такого немае, панове, бо, як вони, бува, часом i застрянуть у димарi – досить iм п’ятки пiдсмажити, i вони тобi прожогом на дах вискочать.

Пана в бiлому жилетi, здавалось, дуже розсмiшило це пояснення, але гострий погляд мiстера Лiмбкiнса обiрвав його веселий настрiй. Рада кiлька хвиль обговорювала мiж собою справу, але так тихо, що можна було розiбрати лише окремi слова «зменшити видатки», «хороше надрукувати в справозданнi» тощо, але й цi слова можна було розiбрати лише завдяки тому, що iх повторювано дуже часто й з великим притиском.

Нарештi перешiпти скiнчилися. Члени Ради урочисто посiдали на своi мiсця, i мiстер Лiмбкiнс промовив:

– Ми обмiркували вашу пропозицiю, але не пiдтримуемо ii.

– Рiшуче, – додав пан у бiлому жилетi.