Пригоди Олівера Твіста

Мiстер Соуерберрi потишкувався з Радою в кiмнатi засiдань, i за п’ять хвилин було вирiшено, що Олiвер переходить до нього того ж вечора «на спробу»; стосовно парафiяльних вихованцiв цi слова мали означати, що коли хазяiн переконаеться, що з хлопця можна видушити багато зиску, не затрачаючи на нього забагато харчiв, то вiн дiстае його в своi руки на довгi, довгi роки й може з ним робити, що йому заманеться.

Того ж вечора Олiвера привели перед «панiв добродiiв» i повiдомили його, що вiн пiде негайно за учня до трунаря, i пригрозили, що коли вiн забере собi в голову нарiкати на це або повернеться назад до притулку, то його негайно вiдiшлють у море, де вiн утопиться або дiстане ломом по черепу.

Хоча цiлком природно, що кому ж, як не Радi, було обурюватися такою нечутливiстю людськоi душi, – на цей раз вона помилилася: насправдi рiч була не в тому; чутливостi Олiверовi не бракувало, навпаки, вiн був занадто чутливий (i навiть ризикував обернутися на затурканого, загрубiлого блазня вiд усього того лиха, що зазнав за молодих лiт); вiн мовчки прослухав новину про свое нове призначення, немов би це не до нього й говорилося, i тiльки нижче насунув на очi кашкета, мовчки узяв свiй легкий багаж – невеличкий пакунок, загорнутий в коричневу бiбулу, причепився до рукава мiстера Бембля i мовчки пiшов за велебним служником парафii на новi муки й злигоднi.

Якийсь час мiстер Бембль тягнув Олiвера за собою й не розмовляв, бо виступав вiн дуже рiвно i мав звичку нести голову дуже високо. Дмухав холодний вiтер, i Олiвер безпорадно плутався в полах його сурдута, що розлiталися в рiзнi боки, виставляючи дуже ефектно напоказ його жилет з вилогами та темнi плисовi штани. Дiйшовши до самоi майстернi трунаря, мiстер Бембль зволив глянути вниз на хлопця, щоб подивитися, чи в доброму станi з’явиться вiн перед очi свого нового пана й господаря.

– Олiвере! – мовив мiстер Бембль, як i належало, авторитетно-поблажливим тоном.

– Так, сер, – стиха тремтливим голосом озвався Олiвер.

– Вiдсунь з лоба картуза й тримай вище голову.

Олiвер слухняно зробив, як було сказано, й хутко провiв рукою по очах, але в них все ж ще бринiла сльозина. Мiстер Бембль суворо подивився на нього, i сльоза скотилася вниз, а за нею покотилася друга, третя.