Пригоди Олівера Твіста

Хоча поставленим на чолi добрим генiям судових установ надано необмежене й безапеляцiйне право над волею, доброю славою i мало не самим життям пiдданих його Королiвськоi Величностi, а особливо пiдданих бiднiших верств, i хоча в цих стiнах щодня вiдбуваеться стiльки неймовiрних подiй, що якби янголи зазирнули до них, вони були б собi очi повиплакували, – громадянство доступитися сюди не мае права i тiльки живиться вiдомостями газетних репортерiв[2 - Принаймнi, так воно було на той час.]. І тому не дивно, що мiстер Фанг аж пiдскочив вiд зухвалого вторгнення некликаного гостя.

– Хто це такий? Хто це такий? Виведiть його звiдцiля! Геть iз судовоi зали! – заметушився вiн.

– Я прошу слова й говоритиму i не дозволю вивести себе! – кричав чоловiк. – Я все бачив на власнi очi. Я власник книжного рундука. Прошу привести мене до присяги. Я не дам собi заткнути рота. Мiстере Фанг, ви мусите вислухати мене. Ви не маете права менi вiдмовляти, сер.

Незнайомий мав рацiю i говорив занадто впевнено й твердо; справа почала набирати настiльки серйозного характеру, що вiдмахнутися вiд неi було вже тепер цiлком неможливо.

– До присяги цього чоловiка, – незадоволено бовкнув мiстер Фанг. – Ну, що ви маете сказати?

– Так ось що я бачив, – почав той, – цей джентльмен читав бiля мого рундука, а тим часом протилежним боком вулицi чимчикувало трое хлопцiв – ось цей ув’язнений i ще двое iнших. Хустку вкрав старший хлопець. Я бачив, як вiн це зробив, i бачив, що це хлоп’я аж скам’янiло з несподiванки.

Тим часом чесний книгар трохи вiддихався, заговорив спокiйнiше й докладно розповiв, як стояла навсправжки вся справа.

– Чому ж ви не з’явилися ранiше? – спитав пiсля короткоi мовчанки мiстер Фанг.

– Не мав на кого залишити крамничку, – пояснив той. – Всi як один кинулися здоганяти злодiя. Лише п’ять хвилин тому я допросився заступити мене i ось прибiг сюди удух.

– Ви кажете, що позивач читав на той час? – перепитав суддя, помовчавши ще трохи.

– Так, читав оцю самiсiньку книгу, що ось тримае в руцi, – вiдповiв свiдок.

– Ага, цю саму книгу? А чи заплатив вiн за неi? – зрадiв мiстер Фанг.

– Нi, не заплатив, – усмiхнувся книгар.

– Боже, я зовсiм забув! – щиро скрикнув старий пан.

– Чудесно, чудесно, нiде правди дiти, а ще позивае нещасне безвинне хлоп’я! – обурився мiстер Фанг з досить комiчним зусиллям показати себе праведним оборонцем покривджених.