Пригоди Олівера Твіста

Олiвер не знав, що саме так здивувало мiстера Броунлоу, але несподiваний викрик так вразив його, що вiн упав на подушки зомлiлий.

А ми скористаемося з цiеi нагоди й подивимося, що сталося тим часом з молодими вихованцями веселого старого джентльмена. Отже, коли Проноза i його шановний друг i товариш Чарлi пiсля протизаконного присвоення особистоi власностi мiстера Броунлоу втиснулися в гудючу розбурхану юрбу, що понеслася навздогiн Олiверовi, вони керувалися цiлком природним i хвальним почуттям самоохорони.

Як вiдомо, серце щирого англiйця найбiльше пишаеться волею громадянина та недоторканiстю особи, що панують у його краiнi; тому, власне кажучи, цей вчинок Пронози й Бетса мав би пiднести iх в очах усiх англiйських громадян i патрiотiв, оскiльки цей доказ iхньоi турботи про безпечнiсть власноi особи стверджуе той невеличкий кодекс законiв, що його, на думку певних мудрих фiлософiв, покладено в основу всiх дiянь матерi-природи.

Якби я хотiв шукати ще якихось доказiв суто фiлософського характеру поведiнки цих обох джентльменiв у даному досить скрутному становищi, я був би звернув увагу на той факт, що вони вiдстали вiд погонi саме на ту мить, коли загальна увага юрби скупчилася на Олiверовi, й дременули чимдуж навпростець найкоротшим шляхом додому.

Пролетiвши вiтром через цiлий лабiринт вулиць, вуличок i заулкiв, хлопцi нарештi вкоротили ходи, наважилися вiддихатись трохи й зупинилися в низькiй темнiй пiдворiтницi. Заледве вiдсапавшись, мiстер Бетс радiсно чвиркнув, свиснув, з безпорадним реготом упав на спину й почав качатися по землi, рвучи собi боки зi смiху.

– Який тебе гедзь укусив? – здивувався Проноза.

– Хо-хо-хо-хо! – безсило реготав Чарлi.

– Заткни пельку! – обiрвав його товариш, обережно озираючись навколо. – Тобi кортить, щоб нас злапали, дурню!

– Ой держiть мене, ой держiть мене, не можу! – реготався Чарлi. – Шарах – i хода навпростець, навмання, головою об стовп, об лiхтар, шубовсть, беркиць i знову на ноги, як та пружина, а я з хусткою в кишенi за ним, за ним i нацьковую: «Переймай, переймай!» Ой не можу, не можу! – Гаряча уява мiстера Бетса викликала всю цю нещодавню сцену занадто жваво перед його очима: вiн знову почав корчитися й перевертатись i зареготався ще дужче.

– А що заспiвае нам Феджiн? – спитав поважнiший Проноза, коли його товаришевi на хвилю в горлi дух сперло.

– Що? – пирснув Чарлi.

– Еге, що?! Що вiн нам скаже? – повторив Проноза.