Пригоди Олівера Твіста

– А що ж вiн мае казати? – нараз схаменувся Чарлi, бо серйозний тон товариша вразив його. – Що вiн може сказати?

Мiстер Давкiнс свиснув, зняв капелюха, почухав потилицю i похитав головою.

– Що це значить? – спитав Чарлi.

– Ох-ох-ох, ох-ох-ох, капуста й горох, жабу геть шкереберть, – свиснув Проноза, кумедно скорчивши свою хитру мармизу.

Цi слова очевидячки не цiлком задовольнили мiстера Бетса, i вiн перепитав:

– Що це значить?

Проноза нiчого не сказав, мовчки одягнув капелюха, пiдiбрав пiд пахви поли свого сурдута, випнув щоку, фамiльярно, але дуже красномовно хляснув себе кiлька разiв по кiнчику носа й, крутнувшись на пiдборах, шмигнув крiзь ворота, а за ним i мiстер Бетс iз замисленим виразом на обличчi.

За кiлька хвиль по цiй розмовi веселий старий джентльмен, що сидiв, схилившись над циновим казанком, з кавалком сухоi, як ремiнь, ковбаси й шматком хлiба в однiй руцi i складаним ножиком у другiй, почув на сходах несмiливi кроки; вiн обернувся до дверей; гидка ухмiлка скривила його блiде обличчя, гострий погляд блиснув з-пiд навислих рудих брiв, i вiн нашорошив вухо.

– Гм… що ж це таке? – пробубонiв вiн, блiднучи на виду. – Тiльки двое? А де ж третiй? Не могли ж вони встряти чортовi в зуби?.. Побачимо!

Кроки наближалися; ось вони вже на помостi. Дверi нечутно вiдчинились i так само зачинилися: Проноза, а за ним Чарлi увiйшли до кiмнати.

Роздiл XIII

Шановний читач знайомиться з новими дiйовими особами i дiзнаеться про них багато цiкавих речей, що мають безпосередне вiдношення до цiеi повiстi

– Де Олiвер? – спитав старий, грiзно пiдводячись з мiсця.

Злодiйчуки знiяковiло ззирнулися i полохливо глянули на свого вихователя, вдаючи, що дуже враженi його несподiваним гнiвом, але нiчого не вiдповiли.

– Де подiвся хлопець? – провадив вiн, цупко хапаючи Пронозу за комiр i гидко вилаявшись. – Кажи, тварюко, а то задушу!

Мiстер Феджiн не жартував, i обережний Чарлi Бетс, що завжди готував собi заздалегiдь позицii для вiдступу, цiлком серйозно збагнув, що за Пронозою надiйде i його черга скуштувати на своему горлi лагiдних пазурiв; тому вiн упав навколiшки й криком закричав (чимсь середнiм мiж ревом скаженого бугая i говiркою трубою).

– Чи ти нарештi заговориш? – кричав Феджiн, трясучи Пронозу так, що було дивно, як вiн його взагалi не витрусив з його широкого вбрання.