Музей пригод

Своiм правилом завжди вважав золоту середину, а власне гасло «Помалу iдь – далi заiдеш» не хотiв мiняти на жоднi ультрасучаснi на кшталт «Скромнiсть прикрашае людину, коли вже ii прикрашати бiльше нема чим».

Заступник директора музею був чудовим виконавцем, але не бiльше. Через що йому часом дiставалося на горiхи вiд невтомного i невгамовного Романа Лук’яновича, який керувався правилом: «Якщо ви хочете щось зробити, виведiть свою команду iз зони комфорту. Хоч-не-хоч вона змушена буде рухатися».

У розпалi емоцiй директор мiг назвати заступника людиною вчорашнього дня i навiть минулого столiття, вiд чого запалi щоки заступника втягувалися ще бiльше, а чорнi кущуватi брови кумедно смикалися.

Останнiм часом свiтоглядний конфлiкт мiж директором i Страшком поглибився внаслiдок чуток про можливе призначення нового заступника. Із числа, ясна рiч, молодих. Саме на цьому грунтi восени настало зближення Миколи Карповича та Нонни Георгiiвни, яка давно вела масштабну вiйну проти Ромашки-диктатора. Почувши, що Страшко потрапив у немилiсть, умiла iнтриганка Тарантас вiдразу взяла його в оборот.

По сутi, шiстдесятирiчний чолов’яга, якому завжди бракувало сили волi, вiдтепер став ii очима i вухами у колективi.

Ось i в цей святковий пiдвечiрок вони усамiтнилися в кабiнетi Тарантас (всi iншi працiвницi вже розбiглися по домiвках) i Нонна Георгiiвна витрясала зi Страшка останнi новини.

– То що цi поляки будуть у нас робити? – трусонула вона своiми кучерями неозначеного кольору.

– А вони привезли таку машину, що зробить у стiнi дiрку.

І через той отвiр вони через камеру побачать, що там усерединi.

– А Ромашка чим iм платитиме за таку апаратуру? Вона ж дорога, мабуть, як холера!

– А вiн домовився за так. Ти ж знаеш Ромашку: вiн умiе про все домовлятися.

– І що та iхня машина – вже щось побачила?

– Трохи свердлили. Лишилася остання цегла. Але вирiшили перекласти на потiм. Коли фестиваль закiнчиться.

– Чому?

– Ой, та то треба купу служб викликати: Мiнiстерство з надзвичайних ситуацiй, начальство, журналiстiв!

– А для чого?

– Бо то – сенсацiя! А раптом там золото, скарби якiсь? А, може, навпаки – мiни, i все в небо злетить!

– Слухай, Страшко, це ж наш шанс! – Нонна Георгiiвна захвилювалася i ii могутнi груди заходили дев’ятим валом.

 – Дай менi водички!

Микола Карпович налив iз електрочайника трохи мутнуватоi рiдини. Мадам Тарантас була така схвильована, що навiть не зважила на таку негречнiсть.