Врятувати Тараса Шевченка

Одна кiмната переходила в iншу по колу, i мiж ними не було дверей.

– А тут Шевченко з друзями полюбляли чаювати вечорами. Бачимо мiдний самовар, плетене крiсло, в якому було зручно сидiти, насолоджуючись чудовою киiвською природою. Адже тодi на Козиноболотнiй вулицi нараховувалося лише дванадцять будинкiв… Пропоную вам пiднятися на другий поверх, аби подивитися мансарднi кiмнати, де знаходилися художнi майстернi Шевченка i Сажина.

Гостi завзято затупотiли ногами по сходах. Охоронець, спортивний чорнявий парубiйко рокiв двадцяти п’яти, пiдвiвся i широко простягнув обабiч руки, випростовуючи спину, аж у нiй щось хруснуло.

Мабуть, сидiти цiлий день перед екраном було нелегко. Вiн глипнув на монiтор, але нiкого не побачив, бо куток, у якому принишк Ясь, камера не фiксувала.

Школяр, зрозумiвши, що його не помiтили, завмер не дихаючи у Шевченковiй кiмнатi. Вiн уткнувся поглядом у дешеве вороняче перо, яким писав Тарас Григорович, маленький ножик для оправки пер, пiсочок, котрим посипали свiжосписаний аркуш, аби чорнило не розтеклося.

«Повна торба! А може, я й самого Шеву побачу i на-вiть автограф вiзьму! Ото всi вiд заздрощiв сказяться!»

Омрiяне крiсло стояло за кiлька крокiв, i тепер Ясь мiг його уважно роздивитися. Нарештi згори знову почувся тупiт десятка нiг, i екскурсовод запропонувала зробити спiльну фотографiю на по-двiр’i Житницьких – у садочку, який був джерелом наснаги для всесвiтньо знаного поета i художника.

Коли всi гомiнливою зграйкою подалися на двiр, охоронець, дiставши з кишенi запальничку i пачку сигарет, теж вийшов за ними.

Але закурив на сходах, аби бачити звiдтiля свое робоче мiсце. Проте куточок iз плетеним крiслом i самоваром зi сходiв не проглядався. Слiд було скористатися цим неймовiрним шансом негайно. Тим паче що в будь-яку мить могла повернутися й «овечка Берта», яка фотографувала поважних азiатiв на iхнi дорогi камери.

«Хай вибачить менi Яна, але кращоi нагоди бiльше не трапиться… – мигнуло блискавкою в головi школяра. – Повелитель темряви не може чекати! Вперед, героi!»

Вiн тiнню вискочив зi сховка й обережно присiв у плетене крiсло на верандi.

Ногами вiдштовхнувся вiд пiдлоги, аби воно прокрутилося довкола осi, й, заплющивши очi, промовив: «Свято наближаеться!» Саме цi слова були ключем-перепусткою минулого разу. Напевно, збоку все це виглядало кумедно, але, як не дивно, за мить у крiслi нiкого не вияви-лося…

Докуривши, охоронець помiтив, що крiсло-гойдалка обернене боком, та ще й злегка похитуеться.