Врятувати Тараса Шевченка

Вiд напруження вона вп’ялася у свою м’яку долоню бiлими лакованими нiгтиками.

Марина Андрiiвна попростувала у коридор i розв’язала червону стрiчку бiля крiсла-гойдалки.

– Ваш директор, перепрошую, важить понад центнер! Голова як казан, а розуму – нi ложки! Вiн же мiг просто розвалити це стареньке крiсло! – розгнiвано проказала музейниця. – Я це так не залишу i буду на нього скаржитися!

– А як вiн сiв? Ось так? – мовила Яна i кiшкою прошмигнула у крiсло.

– Що ви робите? – спантеличилася заступниця директора.

– Це якась божевiльня, а не музей!

Вона хотiла гукнути на допомогу охоронця, але згадала, що щойно його вiдпустила.

– Негайно встаньте! Що ви собi дозволяете? – простягнула вона руку дiвчинi. Однак тiй нiчого не залишалося, як промовити заповiтнi слова: «Свято наближаеться!» i крутнутися з крiслом на 360 градусiв. Коли гойдалка опинилася знову перед очима музейницi, то була вже порожньою!

Марина Андрiiвна хитнулася, нiби випила забагато своiх лiкiв вiд мiгренi, вiдступила кiлька крокiв i присiла на стiл охоронця.

– Що вiдбуваеться? – потерла вона пальцями скронi. – Це неможливо! Дiвчиська нема! Страхи Господнi, де ж воно подiлося?

Музейниця начепила на нiс окуляри, уважно озирнула все довкола, навiть заглянула у сусiдню кiмнату, але всюди панувала мертва тиша. Нiде нiкого…

– Агов? Ти де? Негайно виходь! – гукнула панi Марина, вслухаючись у тривожну мовчанку. – Я повинна зачинити музей! Це вже не смiшно!

Панi Марина вiд постiйного читання мала проблеми з очима, тому на свiй зiр не вельми покладалася.

Вочевидь, коли крiсло закрутилося, дiвчина вискочила до iншоi кiмнати.

– Так, треба випити пiгулки… – жiнка обхопила обома руками голову, бо вiд хвилювання iй аж памороки забило.

Про всяк випадок вона квапливо зачинила музей iзсередини, аби нiхто чужий не зайшов i не вийшов, i пiшла по мiнералку до свого кабiнету. Випивши заспокiйливе, Марина Андрiiвна взяла до рук для самооборони дерев’яну булаву, яку подарували директрисi на ювiлей, i ще раз пройшлася музеем.

Бiля крiсла-гойдалки вона задумано зупинилася. Дослiдниця навiть присiла на нього, але потiм рiзко пiдхопилась i вiдiйшла на безпечну вiдстань.

– Так, музеевi загрожуе небезпека… Це очевидно! – мовила вона вголос. – Але для початку слiд прохолонути i про все помiркувати зважено.

Що ж робити? Викликати слiдчих зi службовими собаками? А якщо нiчого не знайдуть? Вона ж щойно сама обiйшла всi кiмнати. Всюди тихо, спокiйно.