Врятувати Тараса Шевченка

– Так, синашу, Шерлок Голмс починае розслiдування! – Ясь уявив себе вiдомим детективом, для чого навiть начепив на носа темнi окуляри. На руки вiн одягнув зимовi шкiрянi рукавички, аби не залишати вiдбиткiв пальцiв. Пiсля чого став переглядати папери на столi. Книжки були переважно шевченкiвськоi тематики: спогади сучасникiв про Шевченка, двотомний Шевченкiвський словник, «Труди i днi Кобзаря», тритомнi матерiали Кирило-Мефодiiвського товариства, кольоровий альбом-путiвник «Нацiональний музей Тараса Шевченка».

Ясь згадав, що останнiм часом батько справдi багато говорив про Шевченка. Навiть пропонував подивитися разом новий художнiй фiльм про украiнського генiя, але хлопець вiдбрехався, що мае вчити уроки. Хоча насправдi у той час грав у «танчики» з однокласником у мережi.

Ясь уже перебрав усi папери на столi, але нiчого суттевого, що могло би якимось чином вказати на причину зникнення батька, не знайшов. Роль Шерлока Голмса почала його втомлювати. І вiн уже намiрився щосили буцнути шкiряного м’яча, який весь час плутався пiд ногами, аж тут знову завiбрував мобiльний.

«Лялечка» – висвiтилося на екранi. Останнiм часом школяр вдавав iз себе дорослого кавалера. Особливо пiсля того, як Яна пiдстриглася i замiсть задерикуватих кiсок у стилi Пеппi Довгапанчоха стала носити ефектне каре, що цiлком змiнило ii образ. Тепер вона виглядала як вишукана французька мадам.

– Ну? – якомога грубiшим голосом мовив хлопець до слухавки, вдаючи iз себе «крутого перця».

– Я знайшла… – таемниче мовила зберiгачка фондiв.

– І що? – Ясевi вiд хвилювання одразу пересохло в ротi.

– У нього на столi записка. Цитую: «5 квiтня. Музей Шевченка. Треба спробувати зараз. Завтра буде пiзно!» Першi два речення пiдкреслено.

– Нiчого не зрозумiв. Що «треба спробувати»?

– Це з’ясуемо пiзнiше. Головне – ми знаемо час i мiсце.

– Але 5 квiтня було вчора!

– Так, i зранку до четвертоi години Роман Лук’янович був на роботi. Отже…

– Отже, перед таемничим зникненням вiн мав зайти в музей Шевченка! – вiдгадав думку Яни школяр.

– Ти думаеш, вiн там?

– Не знаю… Але, вочевидь, шеф там планував бути.

– Гаразд! Я шурую туди.

– Мерщiй! І зателефонуй менi просто з музею!

Ясь висипав з кишенi куртки залишки соняшникового насiння шиншилi Мейсону, що аж запищав вiд радощiв, i перехрестився на вирiзану з липовоi дошки iкону святого Миколая, що висiла в коридорi. Так вiн зробив уперше.