Врятувати Тараса Шевченка

Вiн швидко обiйшов зали першого поверху, де, зрештою, мало що стосувалося Шевченка. Тут теж розвiсили чорно-бiлi виставки фотохудожникiв. Далi пiднявся мармуровими пишними сходами на другий поверх, де починалася експозицiя про Тараса Шевченка. Хлопчик походжав залами, час вiд часу зупиняючись перед якимсь унiкальним експонатом, навiть не вiдаючи, що йому шукати.

Найбiльше його вразила посмертна маска поета. Вiн довго вдивлявся в бiле гiпсове обличчя Шевченка, обрамлене чорною тканиною. Йому здалося, що нiс у Кобзаря трохи викривлений вправо.

«Чому так?» – мiркував Ясь, забувши про мету своiх вiдвiдин. Вiн навiть схопив пальцями власного носа i теж став хилити його праворуч.

– Що ти робиш, хлопчику? – засмiялася доглядачка зали, яка нечутно увiйшла за ним. Це була висока худорлява жiнка в окулярах.

– Та так… – затнувся Ясь. – Думаю, чому нiс криво росте?

– Як криво? – здивувалася тiтонька у чорнiй спiдницi й бiлiй кофтинi i, вийнявши маленьке люстерко, зазирнула до нього.

– Ви тут учора випадково не чергували? – раптом випалив Ясь.

– Чергувала.

– А пам’ятаете всiх вiдвiдувачiв?

– А чого ж нi? На жаль, iх не так багато. І поки ви розглядаете експонати, я встигаю роздивитися вас. Трапляються оригiнальнi типи.

Ясь згадав, як вiн крутив свого носа, i засоромився.

– А цього чоловiка часом не бачили? – тицьнув школяр пальцем у смартфон.

Жiнка уважно подивилася на екран i замислено проказала:

– Ну як не бачила? Це ж, здаеться, директор Музею раритетiв.

Дуже допитливий чолов’яга i багато знае. Ми ще з ним трохи посперечалися про медальйон з волоссям Шевченка. Вiн наполягав, що його слiд вiддати вченим на дослiдження ДНК.

– А коли вiн учора тут був? Це дуже важливо! Будь ласка!

– Нi, вiн був не вчора, а в понедiлок чи у вiвторок. Дуже ретельно оглядав усю експозицiю i щось записував у свiй нотатник.

– Ви впевненi?

– Якби вiн заходив учора, то ми би з ним продовжили дискусiю. А чому ти так цiкавишся?

– Просто ми з ним домовилися зустрiтися в музеi Шевченка.

– Так у Киевi ж е ще два Шевченкiвських музеi! Це будинки, в яких жив Тарас Григорович. Уточнiть у директора, про який iдеться. Тут вiн, здаеться, вже все побачив що хотiв.

Пройшовши до наступноi зали, Ясь миттю залiз в Інтернет на смартфонi i прочитав про меморiальний будинок у провулку Тараса Шевченка та про хату на Прiорцi. У першому помешканнi поет жив у 1846 роцi, а в другому – у 1858-му.