Врятувати Тараса Шевченка

Лiворуч у маленькiй кiмнатцi мiстилася каса, а праворуч – коридор-тераса, яка, либонь, колись слугувала мешканцям для приемного спiлкування за чаем. Однак тепер тут за комп’ютером сидiв охоронець у синiй формi, що спостерiгав на монiторi за вiдеокамерами, якi показували музей iззовнi i всерединi. Однак не це привернуло увагу хлопця. У кутку, за блискучим самоваром на крихiтному столику, вiн побачив те, що змусило прискорено забитися його серце. Сумнiвiв бiльше не лишилося: батько мусив бути тут.

Ясь вискочив надвiр, щоб термiново порадитися з Яною.

На щастя, бiлокура музейниця з дрiбними кучерями, як у баранця, вже закiнчила розмову i подалася в кiмнату для наукових працiвникiв. «Овечка Берта!» – охрестив ii одразу Ясь, характер якого iнодi ставав нестерпним.

Школяр обiйшов меморiальний будиночок збоку i сiв на лавицi пiд товстезним деревом, на якому висiла табличка: «Шевченкова шовковиця – охороняеться законом».

Роздiл 3

– Не може бути! – аж верескнула Яна Приймак, через що на неi невдоволено покосувала чергова в залi стародрукiв.

Дiвчина щiльнiше притиснула телефон до вуха i вiдвернулася до загратованого вiкна, з якого вiдкривався чудовий вид на Днiпро.

– А я тобi кажу: таке саме крiсло-гойдалка! – гув зi слухавки голос Яся. – Ось такi дрова, лялечко!

– Ти добре роздивився?

– Я зараз куплю квиток i буду на це крейзануте крiсло витрiщатися до закриття музею.

– Ти тiльки без мене нiчого не роби! – збуджено заговорила Яна. – Я спробую швидше вiдпроситися.

– Ха! Хвилюешся, мала, що без тебе вирушу за татом?

– Ти чув? Дочекайся мене! Я тебе дуже прошу – будь розумним! Не натупи!

Ясь щось прогугнявив у слухавку i припинив розмову, бо на сусiдню лавицю присiли двi музейнi тiтоньки i запалили цигарки. Вони зацiкавлено глянули на схвильованого хлопця, що, похапцем збираючись на пошуки батька, навiть не встиг зранку вгамувати темне розпелехане волосся i знайти у шафi щось миролюбнiше за чорну майку iз зображенням черепа i написом «Born to die».

Школяр пiдтягнув блискавку спортивноi курточки аж пiд шию i дiловито попрямував до музею. Там купив квиток i став поволi оглядати експозицiю. Однак його голова мiркувала зовсiм про iнше. Адже поруч, за кiлька крокiв вiд нього, стояло таке саме плетене крiсло-гойдалка, як у Музеi раритетiв.

Рiк тому, у нiч на Святого Миколая, завдяки цьому таемному мiжчасовому переходу iм утрьох удалося потрапити до Киево-Печерськоi лаври початку XVII столiття.