Геніальне кохання

Це був не просто шлюб, а визначення всiеi подальшоi долi. Поворотна точка бiографii. І найважливiша мотивацiя для нас – весiлля недостатньо описане сучасниками.

– Круто! Я – за! – задоволено кивнув Ясь. – До речi, я ще не був на жодному весiллi. Треба ж колись починати!

– Але ж нам слiд вiдповiдно вбратися! – занепокоiлася Яна. – Як же ми туди заявимося без маскараду?

– А ось на це ми й потратили два тижнi. Поки я дослiджував франкiану, про вбрання попросив потурбуватися нашу Марину Андрiiвну, – Роман Лук’янович зробив жест рукою в бiк огнистоi дамочки.

– Я маю знайому в Молодому театрi, то вона дещо пiдiбрала з вистав про ХІХ столiття, – несмiливо мовила руда музейниця i показала на два чорних повних кульки з одягом, що лежали поруч iз нею на стiльцях.

– Свято наближаеться, моi любi! – заусмiхався Ромашка i першим кинувся витягати костюми для примiрки. – Аби здоров’я, а грiхи будуть!

Роздiл 3

Уже розстаючись iз Романом Лук’яновичем на летовищi у Борисполi, Марина Андрiiвна зрозумiла, що пропала.

Оксана, подруга з Нацiонального музею лiтератури, яка й запропонувала податися разом на конкурс в американський вояж, тягнула шевченкознавицю за рукав до парковки, де iх уже виглядав ii чоловiк, пiдтягнутий ставний брюнет з оберемком квiтiв. Поки вiн складував iхнi валiзи в багажник чорного «Мiцубiсi», вона озиралася, шукаючи поглядом Ромашку, але той уже десь загубився в натовпi.

«Ми навiть не поцiлувалися на прощання, – притулила вона до уст долоню, що пахла терпким ароматом парфумiв, i ледь не розплакалася.

– Мариню, та сiдай уже! – гримнула Оксана Чухлiб iз салону на товаришку, яка все ще стовбичила бiля авто. – Час iхати! Петрусь заради нас вiдпросився зi служби!

– Я щось геть дезорiентована. Наче приiхала не додому, а в гостi. Це все через той жахливий перелiт! – поправила зачiску Марина, вмощуючись на задньому сидiннi й провинно посмiхаючись приемному чоловiковi за кермом, якому важко було приховати виправку офiцера СБУ.

Той мовчки вирулив з парковки, очима непомiтно вказуючи дружинi на задуману приятельку.

– Вдома розповiм, – шепнула йому на вухо Оксана i притулилася свiтлою голiвкою до його дужого плеча. – Я так скучила!

– А як скучили ми з малими! – заусмiхався бiлоснiжними зубами водiй.