Геніальне кохання

Побiгла щаслива на метро й не спала аж до третьоi ранку.

Вдруге вони побачилися вчора – вже у лiтературному музеi, де Оксана зробила iм короткий огляд залами й показала давне крiсло-гойдалку, яке тут припасували в експозицiю про украiнське Розстрiляне Вiдродження. Далi ще почастувалися келишком американського вiскi, яким iх пригостила господиня у своему кабiнетику, згадуючи незабутню спiльну подорож.

Домовилися з Оксаною, яка чергуватиме в недiлю, 16 травня (бо ж треба вiдпрацьовувати вiдгули, якi пiшли на Америку), що вона придiлить iм увагу за потреби.

Вони ж заiнтригували завiдувачку вiддiлу екскурсiй костюмованим сюрпризом.

Синьоока волинянка весь час весело пiдштовхувала подругу лiктем i крадькома показувала очима на зосередженого поважного Романа Лук’яновича, якому було нiяково вiд прозорих натякiв щебетухи. Але вiн i сам вiдчував, що потрапляе пiд любовнi чари, i не знав, як мае чинити iз цим давно забутим почуттям: пiддаватися чи боронитися?

На прощання тепер уже Роман Лук’янович мiцно поцiлував Марину на запрудженiй вулицi, i вона йшла додому, мов у легкому дурманi, вiдчуваючи любовний шал на устах.

І ось сьогоднi вони побачилися в Киевi втрете. Тепер уже в його кабiнетi, який шевченкознавиця старалася розгледiти до дрiбниць, нiби мусила запам’ятати на всеньке життя. Той дурнуватий трафунок навеснi минулого року, коли вона сама викликала через нього полiцiю, Марина Андрiiвна хотiла забути, як кошмарний сон. Яких тiльки дурниць ми не коiмо власноруч! Але тепер все буде по-iншому.

Вона ладна й на холодну воду дути, аби не обпектися. Лиш би його не втратити!

Костюми були розкiшнi – з вистави Островського, яка вже десять рокiв не йшла на сценi. Однокласниця Марини нинi була провiдною актрисою, тож взяти iй на кiлька днiв старi шати пiд особисту вiдповiдальнiсть не стало проблемою.

На Романовi Лук’яновичу бiлий класичний костюм-трiйка сидiв як улитий. Бракувало тiльки капелюха та тростини, що довершували б респектабельний вигляд. Натомiсть парадна жiноча кремова сукня виявилася завеликою для хлопчачоi статури Яни.

Зате бiльш-менш по фiгурi пiдiйшла значно скромнiша сiра. Дiвчина ще й зрадiла такому жеребу, бо не любила привертати зайвоi уваги, яку неминуче б викликало пишне вбрання. Сукню улюбленого темно-синього кольору, яку вiдiбрала собi шевченкознавиця, вона не продемонструвала, бо напередоднi ii випрала. Найбiльшi труднощi виявилися з Ясем, який хоч i наслiдував у зростi батька, але мав лише чотирнадцять рокiв.