Історія України «без брому». Розвиток державності на українських землях

Вiн, будучи правителем у Переяславському князiвствi, яке межувало iз землями половцiв, прославився походами на цих кочiвникiв. 1113 р. Мономах зайняв киiвський великокнязiвський престол. На той час вiн мав поважний вiк – йому було 60 рокiв.

Прихiд Мономаха до влади вiдбувався в непростiй ситуацii. Саме тодi у Киевi вибухнуло повстання мiщан, якi на вiчi закликали цього князя правити в них. Мономах, зайнявши престол, змушений був пiти на поступки мiщанам. Вiн зменшив рези (вiдсотки) за позички, дещо полегшив становище закупiв, скасував холопство за борги.

Це знайшло вiдображення у розширенiй редакцii «Руськоi правди» в доповненнi пiд назвою Статут Володимира Мономаха.

1117–1118 роках Мономах зосередив у своiх руках владу над бiльшiстю руських земель. Проводив вiн також активну зовнiшню полiтику.

Мономаху приписують твiр «Повчання» – напучення своiм синам-княжичам. Вiн складаеться з трьох самостiйних частин: власне «Повчання»[205 - Текст «Повчання» Володимира Мономаха в перекладi сучасною украiнською мовою див.

: Лiтопис руський / переклав Леонiд Махновець. С. 454–464.], «Лiтопису» життя князя («Автобiографii») та листа («грамотицы») постiйному полiтичному суперниковi Мономаха – князевi Олегу Святославичу. Усi складовi частини «Повчання» пов’язуе едине iдейне спрямування.

«Повчання» е автобiографiчним твором iз помiтними полiтологiчними аспектами. Зокрема, Мономах обгрунтовуе iдеал християнського властителя – князя, який гармонiйно поеднуе в собi державного мужа, охоронця своеi землi й адепта християнськоi вiри.

Князь Володимир Мономах

У контекстi християнських настанов Мономах акцентуе увагу на потребi дотримання клятв, домовленостей: «А якщо ви будете хреста цiлувати братам чи [iншому] кому, то [робiть се], лише вивiривши серце свое, що на нiм, [цiлуваннi], ви можете устояти, – тодi цiлуйте. А цiлувавши, додержуйте [клятви], щоб, переступивши [ii], не погубити душi своеi». Звернення уваги на цей момент обумовлювалося тодiшнiми руськими реалiями.

Не раз i не два князi порушували укладенi домовленостi. Однак серед ii кращих представникiв визрiвала iдея створення такого порядку, за якого б цi домовленостi дотримувалися.

Мономах закликае з повагою ставитися до ближнiх: «Старих шануй, як отця, а молодих – як братiв». Наголошуе на потребi шанобливого ставлення до духовних осiб, «щоб дiстати через iх молитву [милiсть] од Бога».