Історія України «без брому». Розвиток державності на українських землях

Десна, Остер, Трубiж, Сула протiкали теренами нинiшньоi Лiвобережнiй Украiни, i всi вони належали до басейну Днiпра. Стугна була на Правобережнiй Украiнi, на пiвдень вiд Киева. Цi мiсця були погано освоенi русами, i звiдси йшли печенiги на Киiв.

Наведенi повiдомлення наштовхують на певнi роздуми.

По-перше, Володимир, на вiдмiну вiд Святослава, уже сприймав свою державу не як вiйськово-торгову корпорацiю, яка могла перебазуватися, якщо змiниться торгова кон’юнктура. Для нього держава була вже постiйною територiею, яка потребувала захисту.

З цiею метою вiн будував укрiпленi мiста. Нiчого подiбного нi Святослав, нi його попередники не робили. Принаймнi лiтописи не фiксують такоi iхньоi дiяльностi.

По-друге, будiвництво оборонних мiст потребувало того, що зараз ми називаемо державною програмою. Вiдповiдно, необхiднi були iнституцii, якi б реалiзовували ii. Для цього треба було знайти кошти, найняти потрiбних людей, зорганiзувати iх тощо.

По-трете, iз повiдомлення видно, що на будiвництво цих укрiплень збирали людей iз рiзних племен: як слов’янських (словен, кривичiв, в’ятичiв), так i фiнських (чудi).

Унаслiдок цього вiдбувалося змiшування етносiв. Такi будiвельнi проекти ставали своерiдним «плавильним котлом», в якому й витворювалася нова етно-полiтична спiльнота, котра отримала назву Русь.

Окрiм оборонного будiвництва, Володимир здiйснював будiвництво церковне. Вiн наказав спорудити в Киевi церкву Успiння Пресвятоi Богородицi. Вона бiльш вiдома пiд назвою Десятинноi, оскiльки князь для неi вiддав десяту частину своiх доходiв[172 - Лiтопис руський.

С. 70.].

Храмове будiвництво не лише змiнювало мiський пейзаж. Церква, яка розташовувалася посеред мiста, нагадувала жителям i гостям граду, що вони християни. Також храми ставали важливим осередком комунiкацii.

З храмами пов’язувалися деякi консолiдуючi традицii. У «Повiстi минулих лiт» говориться про те, що пiсля побудови Десятинноi церкви князь Володимир «справив празник», де були не лише представники елiти (бояри, посадники, старiйшини), а й «люди многii»[173 - Там само.

]. Бiдним пiд час цього празника роздавали грошi. Безперечно, такi дiйства згуртовували киiвську громаду.

Пам’ятник Князю Володимиру Великому у Гданську

Окрiм того, Володимир для «кращих людей» щонедiлi органiзовував бенкети[174 - Там само. С. 71.]. Це теж був один iз засобiв консолiдацii соцiальноi верхiвки.