Історія України «без брому». Розвиток державності на українських землях

Ярославу дiстався непростий спадок. До кiнця не сформована «держава Володимира» опинилася в станi дезорганiзацii. Влада киiвського князя не вiдзначалася мiцнiстю. Дехто з мiсцевих правителiв, якi належали до «Володимирового племенi», не особливо слухалися Ярослава. Деякi землi Русi, наприклад, Червенськi мiста, захопили iноземцi.

Головним суперником Ярослава став князь Мстислав, мiж якими тривалий час велася боротьба. Зрештою, Русь була подiлена на двi частини по Днiпру: Правобережна дiсталася Ярославу, лiвобережна – Мстиславу.

Князi зумiли домовитися. Кожен мав свою частку володiнь i не зазiхав на землi брата. Ярослав нарештi змiг спокiйно сiсти в Киевi. Мстислав же княжив у Чернiговi, намагаючись це мiсто зробити справдi стольним градом. І справдi, як уже говорилося, сiверська (чернiгiвська) земля була доволi розвиненою. Вона цiлком могла претендувати на лiдерство серед слов’янських етносiв Схiдноi Європи.

Проте амбiтним планам Мстислава не вдалося звершитися. Занадто рано пiшов вiн iз життя. Пiд 6542-м роком (1034 р.

вiд Рiздва Христового) лiтописець зафiксував, що «Мстислав вийшов на лови, i розболiвся, i помер»[180 - Лiтопис руський. С. 74.]. Пiсля цього Ярослав став единовладним правителем Руськоi землi. Збирання земель держави Володимира закiнчилося.

Пам’ятник Ярославу Мудрому в Киевi

Доньки князя Ярослава Мудрого. Фреска ХІстолiття в Софiйському соборi

Ярославу вдалося завдати сильноi поразки кочiвникам-печенiгам, якi здiйснювали постiйнi напади на Русь.

Однiею з турбот Ярослава було розширення Руськоi держави, вiдвоювання забраних i завоювання нових земель.

Основнi вектори зовнiшньоi вiйськовоi експансii Ярослава були спрямованi в кiлькох напрямках.

Прiоритетним для нього був напрямок захiдний. Вiн прагнув повернути Русi тi мiста, якi були забранi польським королем Болеславом Хоробрим. Передусiм це стосувалося Червенських мiст над Захiдним Бугом. Також Ярослав втручався в польськi справи i став важливим гравцем у полiтичнiй боротьбi, яка велася в Польщi пiсля смертi Болеслава Хороброго.

Ярослав робив певнi кроки в пiдпорядкуваннi фiно-угорських племен, котрi жили на пiвнiчно-схiдних теренах Європи.

Певну роль у зовнiшнiй полiтицi Ярослава вiдiгравала також експансiя на терени, де проживали литовськi племена. Проте цей напрямок не був важливим.

Традицiйними для руських князiв були походи на Вiзантiю. Ярослав теж здiйснюе такий похiд, посилаючи на цю вiйну свого старшого сина Володимира.