Божественна комедія

127 Вiн зупинився пiд мостом безводним

І руку простягнув свою увись,

Щоб зблизитись до нас лицем холодним

130 І мовити: «На мене подивись,

Мiж мертвих дишеш, як живе все диха,

Ти згляньсь на тих, що в муцi тут злились.

133 Коли ж з мого iм’я всiм буде втiха,

То знай, що я Бертран де Борн, який

Призвiв малого короля до лиха.

136 Я сина з батьком ятрив на сварки, —

Незгiрш Ахiтофел Авессалома

З Давидом збурював на бiй гiркий.

139 Нарештi мозок мiй скувала втома,

Бо вiн був зрубаний мечем з хребта

Й для нього решта тiла незнайома,

142 Така була менi покара й мста».

ПІСНЯ ДВАДЦЯТЬ ДЕВ’ЯТА

1 Великий натовп цей i цi терзання

До того обпоiли зiр менi,

Що пiдступали iз грудей ридання.

4 Вiргiлiй же: «Що бачив ти на днi?

Чому ти роздивлятися готовий

Цi тiнi покалiченi, страшнi?

7 Тебе ж не притягали iншi схови,

І там же ти не зупинивсь нiде.

На двадцять двi аж милi цi закови.

10 А мiсяць вже пiд нашi ноги йде,

Лишивши обмаль часу нам на жалi,

Багато ще небаченого жде».

13 «Якби ти знав, – я мовив у печалi, —

На що я зором нацiляв своiм,

Ти сам би не велiв менi йти далi».

16 Але вiн рушив, я пiшов за ним,

Розмову слухавши, на змiст багату,

А там додав: «У цiм дуплi бруднiм,

19 Де зiр мiй прагнув одшукати втрату,

Напевно, i мiй родич зотлiва, —

Вiн платить за грiхи велику плату».

22 Тодi сказав учитель: «Постривай,

І думка хай твоя над цим не б’еться,

Бо он його майнула голова;

25 Я бачив все, як вiн мiж тiней в’еться,

Гукае щось, погрожуе тобi,

І чув, що Джерi вiн дель Белло зветься.

28 А ти не помiчав його в юрбi

Й, цiкавлячись лиш владарем Отфору,

Не подививсь на родича в клятьбi».

31 «О вождю мiй, вiн смерть мав наглу й скору,

Яку не вiдомстили, – мовив я, —

Тi, що несуть ганьби тяжкоi гору,

34 Не змила кров йому гидка сiм’я,

Тому ми i зустрiлися чужими, —

Тож спiвчува йому душа моя».

37 Наблизились з розмовами такими

До скелi ми, i схов новий цей нам,

Коли б свiтлiш було, до дна б став зримий.

40 Коли зiйшли ми над останню з ям

Тих Лихосховiв, i юрма безруха

Одкрилася здивованим очам, —

43 Розлiгся лемент не одного духа,

Мов зойки караних з ста тисяч диб,

Тож затулив собi мiцнiш я вуха.

46 Такi знялися б стогони, коли б

У серпнi всi лiкарнi в Вальдiк’янi,

В Мареммi, на Сардинii у глиб

49 Занурити у звалище на тванi.