Божественна комедія

85 Хто дужчий поборов цього атлета,

Не знаю, – знов, щоб не чинив наруг,

Рука та – на живiт, ця – вздовж скелета,

88 І велетенське тiло все навкруг,

У нього вiдбираючи свободу,

Аж п’ять разiв обвив тяжкий ланцюг.

91 «Гордiй вважав, що ствердить зверхнiсть роду,

Як на Юпiтера вiн зазiхне, —

Сказав мiй вождь, – от мае й нагороду.

94 Це Ефiальт – вiн витворяв страшне,

Коли богам гiгант був страховитий,

А нинi й пальцем не поворухне!»

97 І я йому: «Хотiв би я уздрiти,

Який вiн, той незмiрний Брiарей,

Якби дозволив це менi зробити».

100 Вiн вiдповiв: «Тут близько е Антей,

Вiн вiльно розмовляе, без кайданiв,

І послугу вiн зробить для гостей.

103 А той, кого ти хочеш бачить, станув

Десь далi, скутий теж, щоб не крутивсь,

І гарний був, та гнiв його споганив».

106 Нiколи ще пiдмурок не трусивсь

І не здригалась вежа, страхом скута,

Як в злобi Ефiальт заворушивсь.

109 Злякавсь я, що вже смерть пiдходить люта, —

Бо страх, насправдi, то смертельна рiч, —

Якби мiцнi я не помiтив пута.

112 І далi стежкою пiшли ми встрiч :

Антею – певно, той був на льодинi;

Вiн лiктiв з п’ять од стегон мав до плiч.

115 «О ти, хто в ощасливленiй долинi,

Де слави Сцiпiон зажив навiк

Вслiд втеклiй Ганнiбаловiй дружинi,

118 Кричати з тисячами левiв звик

І змушуеш у те пойняти вiру:

Коли б ти на вiйну проти владик

121 Повiв братiв, то перемогу щиру

Сини землi дiстали б, – нас знеси

В глибини, де Коцiт замерз надмiру.

124 А Тiтiя й Тiфона не проси;

Супутний мiй дарунок знаменитий

Несе собi, нагнись, та не вкуси,

127 Твою вiн славу хоче вiдновити,

Бо ще живий i ласкою небес

Щасливо на землi гадае жити», —

130 Сказав мiй вчитель; мов слухняний пес

Той взяв його в простягнутi долонi,

Що мiцнiсть iх спiзнав сам Геркулес.

133 Вiргiлiй, вчувши зручнiсть в iх полонi,

Сказав менi: «Пiдходь, я обiйму».

І з ним в однiм ми опинились лонi.

136 Як Гарiзенда видасться тому,

Хто йде внизу, нахиленою грiзно

Й от-от впаде на голову йому, —

139 Менi здававсь Антей таким приблизно, —

І пожалiв: не той я шлях обрав,

А рятуватися було запiзно.

142 Та вiн поставив нас на мерзлий став, —

Люцифера з Іудою пекельна

Терзала холоднеча там, – i встав,

145 І випроставсь, як щогла корабельна.