Вечір з кіно ІІ. Путівник по світу кіно

    Den skyldige, Gustav M?ller, 2018

Вiдверте зiзнання

(режисер Патрiс Леконт, Францiя, 2004)

Холоднi вулицi безбарвноi зими виокремлюють безмовнi постатi незнайомих людей. Крiзь вiкна помешкань, офiсiв, кав’ярень ми щоденно спостерiгаемо, як вони поспiшають у справах. По обидва боки скла, а нехай i екрану, ми несемо власнi мовчання. Цiлi бiблiотеки нерозказаних iсторiй залишаються порожнiми, новi словники невиражених почуттiв виявляються непочутими. А, можливо, комусь саме зараз бракуе непочатоi розмови, i можливо, комусь нарештi принесе полегшення вiдверте зiзнання.

Інколи потрiбно наважитися перейти лiнii мовчазного спостереження. Інколи потрiбно заговорити першим, щоб отримати шанс бути почутим, або ж вчасно замовчати, щоби вислухати iншого. Хтозна, чи вийде з цього гарна iсторiя, але точно розвiеться самотнiсть i принаймнi з’явиться шанс на щастя…

«Вiдверте зiзнання» – це фiльм про любов, про самотнiсть, про повернення, про помилки та переосмислення.

Якщо коротко про сюжет, то це iсторiя про жiнку, яка в пошуках психотерапевта помилилася дверима, але вирiшила не виправляти помилку. Це iсторiя самотнього чоловiка, до якого помилково зайшла красива жiнка, i який вирiшив зiграти чужу роль. З цiеi простоi та навiть дещо комiчноi фабули вiдомий французький режисер Патрiс Леконт створюе глибокий i захопливий фiльм, майстерно переплiтае iсторii героiв, повiльно вiдкриваючи деталi iхнiх психологiчних портретiв i так поступово додае новi рiвнi складностi в цiй вишуканiй iнтелектуально-еротичнiй грi.

Прекраснi дiалоги, якась iнтелiгентно делiкатна ненав’язливiсть думок та iдей притаманна цьому фiльму. Лiнii розмов героiв виходять далеко за межi екранних подiй i фiлософськи пiдсумовують рiзнi етапи людського життя: вiд дитячих iлюзiй до розчарувань старостi. Доповнюваною темою до головноi мелодii фiльму стае аналiз подружнiх стосункiв на стадii iхнього завершення.

Значна заслуга в переконливiй силi фiльму належить прекрасним акторським роботам Сандрiн Боннер та Фабрiса Лукiнi, кожен з яких зiграв нехарактернi для себе ролi й, можливо, саме через це так глибоко розкрив не лише образи своiх персонажiв, але й прихованi свiти iнтимних переживань багатьох наших сучасникiв.