МАКУНІВ – НАРИС З ІСТОРІЇ РІДНОГО КРАЮ

Крiм детального

перепису земельноi власностi, складалися кадастровi плани кожного села, мiстечка. Це дозволило з великою точнiстю нанести складену за

триангуляцiйною методою карту меж села чи мiста, громадськоi, великоi або

домiнальноi, духовноi, малоi приватноi власностi. Точно визначено геометричнi

8

форми, рiд управи кожного клаптика землi (рiлля, луки, пасовисько, сад, лiс, город, ставок, рiчки, болото, неугiддя, дорога, двiр, пiд будiвлею). На одиницю

площi кожного класу певних угiдь встановлювалася норма прибутку, тут же

визначався загальний прибуток з дiлянки та сума податку.

держава, i власник чiтко знали, скiльки землi в користуваннi, де межi, скiльки

належить платити податку.

Вiдповiдно до звiту про оплату податкiв за землю в 1821 роцi було 115

власникiв землi – платникiв податку.

Читаючи в державному архiвi картотеку землевласникiв i платникiв

земельних податкiв гмiни (с. Макунiв) Мостиського повiту коронного краю

Галiцiя, бачимо, що в 1883 роцi було 168 платникiв податкiв (господарств).

бiльшостi вони мали до 10 моргiв поля, але бiльше 10 господарств мали вiд 10

до 15 моргiв, а пан Гампель Антон, який проживав в будинку за №106, мав

бiльше 25 моргiв, Колодiй Федiр мав 26 моргiв, також було бiля 10

господарств, що були малоземельними (менше 1 морга землi). Загальна

кiлькiсть землi, яка належала жителям с. Макунiв, становила 2458 моргiв, куди

входило домогосподарство, орана земля, пасовища, долини i лiси.

частка землi була громадською (спiльною).

З податкових накладних за 1883 рiк дiзнаемося, що в будинку №77

проживав пан Альбiн Вольдемар-Вольфрам, якого називають тодiшнiм

власником села, це навпроти церкви (де донедавна проживала сiм»я

Іваницького Івана – в побутi Макар). За податковими вiдомостями 1821 року

тут була корчма дворска. Першi корчми почали зявлятися в Галичинi ще в 11-му столiттi. В корчмах проводилися торговi операцii.

поширилися i по селах. Тут зустрiчалися зi знайомими, купували сiль та

ремiсничi вироби, мед, вино, пиво, з 17-го ст. горiлку, а також просту iжу, яку

готувала жiнка корчмаря. Був припис, який забороняв шляхтi займатися

торгiвлею пiд загрозу втрати титулу, тому корчми вiддавали в оренду жидам.

Кожен кочмар мусив скласти присягу, що iншоi горiлки, окрiм панськоi чи

церковноi, не смiв брати на продаж.