Слово Боже – живе і діяльне. Проповіді та промови 2011–2013. Т. 1

Наш Небесний Отець хоче нас усiх зробити учасниками своеi радостi, – учасниками того, ким е Вiн, i тодi, будьмо певнi, матимемо все те, що мае Вiн.

Дорогi в Христi брати i сестри, кажуть, що ця притча про блудного сина навернула до Бога набагато бiльше грiшникiв, нiж проповiдi всiх священникiв разом узятих. Навiть тодi, коли грiшник тiкае вiд Бога i Церкви, покидае все: хрещення, вiд якого вiдмовляеться, церковну спiльноту, над якою смiеться, до його свiдомостi постiйно промовляе притча про блудного сина, що, наче внутрiшнiй голос, кличе його назад до батька, назад додому.

Я хочу всiм вам побажати, щоб над вами, особливо в покаянний час Великого посту, до якого ми готуемося, засяяла Божа усмiшка, щоб ви вiднайшли нашого Небесного Отця i справдi по-синiвськи до Нього вiдкрилися, щоб на своiй шиi вiдчули обiйми того Бога, який у милосердi та всепрощеннi рухаеться до нас. Його око не осуджуе, а визволяе i спасае, щоб у глибинi нашого серця прозвучали Божi слова: «Треба веселитися, бо мiй син (моя донька) був мертвий i ожив, пропав був i знайшовся».

М’ясопусна недiля

с. Княжичi (бiля Киева), Киiвська Трьохсвятительська духовна семiнарiя, 18 лютого 2012 року

    Мт. 25, 31–46

Преосвященний владико Богдане!

Всесвiтлiшi отцi ректори Львiвськоi та Киiвськоi духовних семiнарiй!

Всесвiтлiшi та преподобнi отцi!

Любi сестри!

Шановна панi голово наших славних Княжичiв!

Високоповажний депутате районноi ради, пане Миколо!

Вельмишановнi нашi добродii та друзi!

Дорогi в Христi брати та сестри!

Передусiм я хочу всiх нас привiтати з урочистiстю, яку ми сьогоднi здiйснюемо, – освяченням нового iконостаса в цiй духовнiй семiнарii.

Ця дата залишиться в iсторii семiнарii як день, коли семiнаристи отримали дуже важливий елемент iхнього духовного виховання i зросту.

Сьогоднi, у М’ясопусну недiлю, як ми чули в Євангелii, Матей говорить про важливу iстину нашоi християнськоi вiри: що Ісус Христос вдруге прийде у славi, щоб судити живих i мертвих.

Однак про цю iстину християнськоi вiри ми часом забуваемо, – забуваемо, що одного дня кожен iз нас стане на судi перед очима Творця i Спасителя.

Пригадую розповiдь одного чоловiка, який працював у ресторанi. Вiн зауважив: «У ресторанi сильно вiдрiзняеться поведiнка тих людей, якi мають платити за свiй обiд, i тих, якi не мають платити. Вони по-рiзному дивляться на те саме меню, замовляють iншi страви».