Повсякденне життя галичан у XIX – на початку XX століття

Коли стрiху покривали, «косицю» знiмали i спалювали в печi або чiпляли на плодове дерево, але викинути ii не могли.

На Надсяннi селяни вважали: якщо поставлено останню крокву, то закiнчено будiвельнi «дерев’янi роботи», а тому ставили «букет», «вiнець», «май», «квiтку». Майстер-будiвельник прив’язував його до крокви. За це йому затягали на гору горiлки. Пiсля встановлення цiеi «вiхи» господар влаштовував робiтникам частування. Якщо покривали стрiху, то будiвельну «вiху» знiмали й господар спалював ii.

На Захiдному Подiллi будiвельну «вiху» називали «квiткою», або «вiнком». Їi робили iз зiлля та квiтiв, прикрашали колосками. Цю «вiху» ставили не лише пiсля зведення крокв, а й пiсля закладання пiдвалин, валькування стiн. Практика ставити «квiтку» пiсля валькування стiн на Захiдному Подiллi була доволi поширеною. Толочани ставили ii у пiдпертий цеглинами глечик «на вуглови хати, який зi сходу». Натомiсть «квiтку» пiд час зведення дерев’яного каркаса стрiхи ставив майстер, чiпляючи ii до палицi, яку прибивав або прив’язував до крокви.

На вiдмiну вiд звичайного годування робiтникiв пiд час роботи, пiсля «квiтки» гостина була урочистою – зi спiвами й танцями.

На тих теренах, де було поширене валькування стiн глиняно-солом’яним замiсом, пiсля завершення роботи («коли кончили мастити») i встановлення на однiй iз стiн (найчастiше причiлковiй) будiвельноi «вiхи», толочани веселилися та жартували, зокрема, обмазували одне одного глиняним замiсом. Респонденти зi Захiдного Подiлля розповiдали: «То були такi жарти i смiхи з глиною.

Мазали господарiв глиною i поздоровляли. І глиною обкидали, i водою обливали» (c. Криве Пiдволочиського р-ну Тернопiльськоi обл.)[39 - Архiв ЛНУ iменi Івана Франка. Ф. Р-119. Оп. 17. Спр. 366-Е. Арк. 28.].

Усi сiльськогосподарськi роботи, що потребували взаемодопомоги, можна систематизувати вiдповiдно до народного господарського календаря украiнських селян.

На рiзних теренах Галичини була вiдома взаемодопомога для внесення у грунт органiчних добрив: допомога тягловою силою, транспортними засобами, пiд час навантажування на останнi гною, його розкиданнi.

Найчастiше гнiй вивозили взимку, коли селяни були вiльнi вiд бiльшостi сiльськогосподарських робiт.

Оранка була однiею з найрозповсюдженiших на украiнських етнiчних теренах супряжних робiт. Їi особливостi залежали вiд ландшафтних умов i грунтiв. У другiй половинi ХІХ – першiй третинi ХХ ст.