Гендерне тяжіння: виклики та рішення

Навiть широчезний! Хтось дивуеться: мовляв, ну чого тобi бракуе в життi? А iншi захоплюються: як уже багато зроблено i якi обнадiйливi маемо перспективи!

Отже, постiйно тримаю форму. Не нудно!

Мiж тим, саме такий широчезний дiапазон оцiнок сьогоднi накладаеться на дуже серйознi й вагомi речi, якi вiдбуваються в державi.

Ми прагнемо жити в цивiлiзованому та модернiзованому суспiльствi з усiма його ознаками: з вiдкритiстю, вiдповiдальнiстю та участю. Ми рухаемося цим шляхом, хоча й не завжди з тiею швидкiстю, на яку розраховували.

І на мое глибоке переконання, одним iз чинникiв, який зумовлюе «недомодернiзацiю» украiнського суспiльства, е гендерна дискримiнацiя та порушення прав жiнок.

Аналiтики Всесвiтнього економiчного форуму в Давосi щорiчно публiкують доповiдi «Глобальний гендерний розрив», вбачаючи в ньому гальмо модернiзацiйних процесiв. Серед показникiв гендерного розриву називають, зокрема, недостатнi можливостi рiвноi економiчноi участi жiнок i чоловiкiв, доступу до освiти, охорони здоров’я, процесу ухвалення рiшень та управлiння державними справами тощо.

«Бiльшiсть шансiв для бiльшоi кiлькостi людей» – одна з провiдних iдей сучасного суспiльного поступу. Такий пiдхiд стосуеться представникiв обох статей. Та особливо актуальний вiн саме для жiнок, зважаючи на iх дискримiнацiйне становище в суспiльствi та суттевi порушення iхнiх прав.

Останнiм часом позитивнi змiни в гендернiй сферi почали стрiмко посилюватися.

Змiцнилася вiдповiдна державна полiтика, державний механiзм, гендерна iнтеграцiя. І е зацiкавленiсть суспiльства.

Це мене надихае в улюбленiй справi. Хочеться не тiльки бiльше робити, але й бiльше популяризувати ii.

Бажаю, щоб моi роздуми додали користi й вам!

І обов’язково маю згадати про ще один важливий момент.

Присвячую цю книгу моему чоловiковi Андрiю Дунебабiну, який у 1994 роцi був разом з Олександром Карповим та Вадимом Карасьовим, котрi створювали в Харковi громадську органiзацiю «Фемiнiстська асоцiацiя «Гуманiтарна iнiцiатива».

Тобто вiн завжди на моему боцi.

Так само, як i моiм донькам – Ользi та Оленi. Їм також моя присвята.

Оля подарувала безсмертну фразу, котру я настiльки люблю цитувати, що не можу не згадати й тут. «Мамо, – казала вона, маючи десять рокiв, – менi потрiбен текст Конвенцii про права дитини, бо моi права порушуються, а я не пам’ятаю, за якою статтею».