Філософія грошей

Через те, що при обмiнi цей процес взаемний, зумовлений таким самим процесом в iншому [iндивiдi], не можна пiддаватися помилцi з приводу того, що натуральне i так би мовити солiпсичне господарство зводиться до тiеi самоi основноi форми, що i двостороннiй обмiн: до процесу зрiвноваження мiж двома суб’ективними процесами в iндивiдi; цього останнього самого по собi не торкаеться другорядне питання, чи походить спонукання до нього вiд природи речей, чи вiд природи людини, чи воно суто натурально-господарське, чи мiново-господарське.

Отже, всi вiдчуття вартостi, якi викликанi об’ектами, що пiдлягають придбанню, загалом можуть бути досягнутi лише через вiдмову вiд iнших вартостей, так само, як i подiбна вiдмова полягае не тiльки в тiй безпосереднiй працi для нас самих, що постае працею для iнших, а досить часто в цiлком безпосереднiй працi для наших власних цiлей. Тим самим стае особливо помiтно, що обмiн рiвно настiльки продуктивний i утворюе вартiсть, наскiльки i властиве так зване виробництво. В обох випадках iдеться про те, щоб отримувати товари за цiною iнших, якi вiддають, i то так, щоб кiнцевий стан виявлявся збiльшенням почуттiв задоволення порiвняно зi станом перед такою акцiею. Ми не в змозi наново створювати нi матерiали, нi сили, а можемо тiльки перемiщати данi матерiали й сили так, щоб якомога бiльше тих, що перебувають у рядi дiйсностi [Wirklichkeitsreihe], водночас сходили до ряду вартостi [Wertreihe]. Але це формальне перемiщення в межах даного матерiалу обмiн мiж людьми здiйснюе точно так, як обмiн iз природою, який ми називаемо виробництвом, отже, обидва вони належать до того самого поняття вартостi: в обох iдеться про те, щоб порожне мiсце вiдданого заповнити об’ектом бiльшоi вартостi, i тiльки в цьому русi об’ект, що перед тим був злитий iз потребуючим i споживчим «Я», вiдокремлюеться вiд нього i перетворюеться на вартiсть. На цей глибокий взаемозв’язок мiж вартiстю i обмiном, який дае змогу зумовлювати не лише останнiй через першу, а й першу через останнiй, вказуе вже однаковiсть того обсягу, в якому обидва вони угрунтовують практичне життя. Хоч наскiльки наше життя здаеться визначеним через механiзм i об’ективнiсть [Sachlichkeit] речей, насправдi ми не можемо зробити жодного кроку i мислити жодноi думки без того, щоб наше вiдчування не надiляло речей вартостями i не скеровувало вiдповiдно до них нашi дii.