Філософія грошей

Проте задум i принцип е однаковими: надсуб’ективна фiксацiя вартостi в обмiнi, яка тiльки пiзнiше знаходить бiльш предметний, iманентний шлях. Свобiдно i самостiйно виконаний iндивiдами обмiн припускае певну оцiнку [Taxierung] згiдно iз закладеними в речi [Sache] масштабами, а тому на попереднiй стадii обмiн мусить бути змiстовно зафiксований i ця фiксацiя мусить бути соцiально гарантована, бо iнакше iндивiдовi забракло б якоiсь вихiдноi точки для оцiнки предметiв; як i подiбний мотив, так i, либонь, примiтивна праця всюди дiстала соцiально врегульованого спрямування i способу здiйснення, тут також сутнiсна рiвнiсть мiж обмiном i працею, точнiше, належнiсть останньоi до першого, виявляеться вищим поняттям.

Рiзноманiтнi вiдношення мiж об’ективно чинним – як iз практичного, так i з теоретичного погляду – i його соцiальним значенням i визнанням зазвичай неодноразово трапляються таким чином в iсторii: соцiальна взаемодiя, розповсюдження, нормування надае iндивiдовi тiеi гiдностi i сталостi життевого змiсту, яку пiзнiше вiн набувае iз його речового [sachlichem] права i доказовостi. Так, дитина вiрить у будь-який стан речей не iз внутрiшнiх пiдстав, а тому, що вона довiряе особам, що повiдомляють [iй про нього]; йме вiру не чомусь, а комусь. Так, у своему смаку ми залежимо вiд моди, тобто вiд соцiального розповсюдження певноi поведiнки й оцiнки, поки самi, досить пiзно, не навчимося естетично розцiнювати рiч. Так, необхiднiсть для iндивiдуума поширювати себе поза самого себе i водночас у цьому поширеннi набувати певноi надособистiсноi стiйкостi й сталостi: у правi, в пiзнаннi й у звичаевостi – це видаеться силою традицii; на мiсцi цього спершу неодмiнного нормування, що хоча i виходить за межi одиничного суб’екта, але ще не за межi суб’екта взагалi, поступово виростае нормування, що походить iз знання речей та iз втручання iдеальних норм. «Поза-нами», якого ми потребуемо для своеi орiентацii, набирае легше приступноi форми соцiальноi загальностi, перш нiж воно виступае перед нами як об’ективна визначенiсть реальностей та iдей. Отже, у цьому сенсi, що суцiльно характеризуе культурний розвиток, обмiн початково е справою соцiального встановлення, поки iндивiдам достатньо не вiдомi об’екти та iхнi власнi оцiнки, щоб час вiд часу фiксувати самi норми обмiну [Tauschraten].