Унікальні сторінки географії. Визначні географічні відкриття

«Чудеса краiн» або «Дива Землi», звичайно, були розрахованi не так на обiзнаних вчених, як на звичайних людей, не байдужих до краси навколишнього свiту. Цi книги створювалися за розповiдями мандрiвникiв, якi побували в рiзних куточках свiту.

Обсяг географiчних знань мешканцiв Арабського халiфату був набагато повнiший порiвняно з iншими краiнами. Їм була вiдома майже вся Європа (за винятком Крайньоi Пiвночi), пiвденна Азiя, Пiвнiчна й Схiдна Африка. В книгах арабського свiту були зiбранi докладнi описи всiх краiн вiд Іспанii до Туркестану, а також говорилося про Іртиш та Єнiсей – рiчки, якi були невiдомi античним авторам.

Якщо iмена видатних европейських першовiдкривачiв сьогоднi добре вiдомi кожному, то арабськi мандрiвники тривалий час залишалися героями, про яких знали переважно фахiвцi. Ця iсторична несправедливiсть виникла тому, що сучасна цивiлiзацiя й культура вiд самого початку була орiентована на европейську науку, европейський спосiб мислення, а все, що лежало за межами цього кола, чомусь здавалося не дуже важливим.

Виправити цю помилку дуже важко, бо серед арабських географiв не менше великих людей, анiж серед европейських. Ми розповiмо лише про двi постатi, вплив яких на географiчнi вiдкриття мусульманського свiту важко переоцiнити. Перший iз них – Абу Хамiд ал-Гарнатi – вiдомий насамперед тим, що вiн – единий мусульманський автор, який побував на Русi i зiбрав такi вiдомостi, яких не можна знайти навiть у росiйських лiтописах.

Абу Хамiд Мухаммад iбн Абд ар-Рахим ал-Гарнатi народився в Гренадi в 1080 роцi.

(Гренада арабською – Гарната, звiдси – його прiзвисько (нiсба) ал-Гарнатi (тобто «гренадець»). Інодi його називають також за другою нiсбою – ал-Андалусi («андалузець»). Про його життя на батькiвщинi нiчого не вiдомо. Історики вважають, що вiн здобув чудову освiту в Александрii та Каiрi, спецiалiзуючись на фiкху – мусульманському правi. Проте юнак не вiдчував покликання до цiеi галузi знань, тому не дивно, що вiн обрав зовсiм iнший життевий шлях, нiж той, який вiд нього очiкували.

У Каiрi й Александрii ал-Гарнатi не тiльки слухав лекцii богословiв i граматикiв, але й з великим задоволенням знайомився з видатними мiсцями. Вiн бачив Фароський маяк, що незабаром зруйнувався, забирався усередину пiрамiди Хеопса, оглядав обелiск в Айн-Шамсi. Спiлкування з мандрiвниками викликало в нього iнтерес до iнших краiн.

Десь 1120 року ал-Гарнатi вирушив у Багдад, тодiшню духовну столицю мусульманського свiту.