Вибрані твори

Тож, як е в нашому випадку? Як пiдiйти до проблеми, чи iснуе суб’ект психiчних явищ, чи наше «я» е чимось iншим за еднiсть певних психiчних явищ, чимось незмiнним, що тривае посеред змiнних проявiв психiчного життя?

Вiдповiдаю, що таке «я» iснуе; але визнаю, що не можу довести iснування цього «я». Бо iснування мого «я» належить для мене до тих iстин, якi е безпосередньо очевидними. А такi iстини не можуть бути доведеними, але також i не потребують доведення. Нiхто не вимагае доведення, що не iснуе квадратного кола; адже очевидно, що чогось подiбного не може iснувати.

І так само безпосередньо очевидним е переконання про наше власне iснування. Я не стверджую тут нiчого нового. Св. Августин, а пiзнiше Декарт, сказали це вже давно: а останнiй сформулював цю iстину у формi твердження: «Я мислю, отже я е». Пiзнiше знайшлися мудрагелi, якi казали: якщо бути точним, безпосередньо очевидним е лише iснування мого мислення, а те, що поза цим мисленням iснуе якийсь суб’ект цього мислення, якесь «я», котре мислить, то це вже е довiльним твердженням. На iхню думку, ми не повиннi казати «я мислю» (Ich denke), а лише «мислить» (es denkt), як кажемо «гримить» (es donnert), не визначаючи цим способом, що саме мислить i чи iснуе щось миследумне, що не було б самим мисленням. На це можу лише вiдповiсти: «Habeant sibi!» якщо хтось заперечуе, що вiн iснуе, тодi не знаю, чому я повинен переконувати когось, кого не iснуе. А коли той, кого не iснуе, скаже менi, що «його» справдi не iснуе, натомiсть iснуе якась сукупнiсть вражень, думок, вiдчуттiв тощо, яке прагне вести зi мною фiлософську дискусiю, тодi може виникнути нечуваний досi дiалог. Бо та сукупнiсть вражень тощо, стверджуе: те, що люди називають своiм «я», е лише такою, як вона, сукупнiстю психiчних явищ. Отже, коли вона захоче висловлюватися точно, то не смiе вживати займенника першоi особи, а може говорити про себе лише як про сукупнiсть психiчних явищ. Тодi наш дiалог виглядатиме так:

Я.

Нехай скаже менi сукупнiсть психiчних явищ, звiдки сукупнiсть знае, що якесь психiчне явище належить до неi, а не е частиною якоiсь iншоi сукупностi психiчних явищ?

Сукупнiсть психiчних явищ. Кожна сукупнiсть психiчних явищ знае про це завдяки тому, що безпосередньо спостерiгае за власними психiчними явищами за допомогою внутрiшнього досвiду; про iншi ж психiчнi явища, якi не належать до неi, вона дiзнаеться шляхом висновування.

Я.