Вибрані твори

Зрештою, кожен з нас мае не одну примару, яка отруюе йому життя. І нам здаеться, що ми маемо право вимагати, аби iншi люди у своiх судженнях, переконаннях, намiрах i захопленнях погоджувалися з нами. Де ми бачимо вiдмiннiсть у поглядах, там стараемося наш погляд накинути iншому, а коли нам це не вдаеться, коли iнший залишаеться при своему, починаемо якось менш приязно, нiж перед тим, дивитися на нього, навiть починаемо вiдчувати до нього зневагу, вважаючи, що йому бракуе або достатнього рiвня iнтелекту, або освiти, або навiть пiдозрюючи його у злiй волi.

Звiдси залишаеться лише один крок до засудження такоi людини. Таким чином уся наша поведiнка такого виду грунтуеться на фатальнiй помилцi, психологiчно зрозумiлiй, але анiскiльки цим не виправданiй; на хибному судженнi, що те, що ми робимо, мислимо, чуемо, любимо, чого хочемо, прагнемо – краще, цiннiше, важливiше, нiж те, що мислять, чують, люблять, чого прагнуть i хочуть iншi. Так здаеться кожному з нас, i тому так важко людям порозумiтися. Але щойно ми спроможемося пiднятися до грунтовного знання про наше мiсце серед iнших людей, щойно усвiдомимо, що а priori, ми не маемо жодного права вважати свою думку кращою за думку iншого, свою волю цiннiшою за волю iнших, ця примара, яка походить iз несправедливих претензiй до нашого оточення, повинна зникнути, i тодi ми вiдчуваемо дивовижну легкiсть i свободу духу та дii. Тодi також зрозумiемо велику правду, яку вiдкривае нам французьке прислiв’я: tout comprendre, c’est tout pardoner. Хто все розумiе, той все пробачае; це означае: не засуджуе iншого, нiчого не ставить йому на карб, не хвилюеться, не гризеться, не казиться i не кидаеться, коли iнший не робить того, чого вiн хоче, або коли чинить наперекiр його намiрам.

Але цей принцип можна застосовувати не лише до людей, але й до всього свiту, з яким ми стикаемося у нашому життi. Бо не лише люди часто руйнують нашi плани, але до цього спричиняеться також i так званий перебiг подiй, так звана доля, до цього спричиняються обставини, умови, стосунки тощо.

І знову ми потребуемо грунтовного знання про те, в яких межах ми можемо впливати на цей перебiг подiй, i де закiнчуеться наша над ним влада. Всяка боротьба зi своею долею, всяке вiдчуття незадоволення, скривдженостi, всяке биття головою об стiну, е проявом хибного судження, нiбито це могло щось у даному становищi змiнити.