Вибрані твори

А дослiдження, якi мають на метi виявити те, що в даному випадку е причиною, повиннi спиратися на такий досвiд, про який я говорив на початку i для якого, саме цей закон причиновостi е основою, незалежною вiд будь-якого виду досвiду.

Але не тiльки те, що дослiдження, якi стосуються виявлення причин, вводять нас в оману як такi, що спираються на чуттеве пiдтвердження; тут виникають iншi труднощi, якi полягають у тому, що ми майже не спроможнi створити таких умов, в яких би виявилася лише одна причина i лише один наслiдок.

У результатi цього майже кожен умовний дослiд [doswiadczenie warunkowe], кожен так званий експеримент, мае похибки, усунення яких вимагае багатьох, спецiальних експериментiв, якi завжди грунтуються на тому ж самому, тобто на вiднайденi закону причиновостi в окремих випадках. Так, наприклад, фiзiолог, бачачи, що деякi частини тiла пiсля смертi роблять певнi рухи, i прагнучи з’ясувати причину цього явища, повинен зважати на рiзнi можливостi. Причиною цих рухiв можуть бути електричнi розряди, що виникають в матерiалi, на якому лежить труп, або ж тi, якими завжди насичене повiтря; причиною також можуть бути рiзноманiтнi властивостi органiзму, про якi вченi ще навiть i не здогадуються; нарештi, причиною може бути i та обставина, що в гаданому трупi остаточно не припиняються процеси життедiяльностi саме в ту мить, яку ми називаемо смертю, i що вiн так само i пiсля цiеi митi за певних умов здiйснюе певнi рухи, як ми знаемо, наприклад, що у небiжчика ростуть волосся та нiгтi. Отже, щоби мати змогу сказати з великою певнiстю, що саме це, i нiщо iнше, е причиною посмертних рухiв, треба усунути вплив усiх iнших можливих причин i спостерiгати за трупом лише пiд впливом однiеi гаданоi причини, що часто неможливо здiйснити.

До того ж ми можемо припустити, що можуть дiяти причини, про iснування яких ми не маемо поняття.

Інша труднiсть у вiднайденi причин полягае в тому, що ми схильнi до пiдмiни причини якогось явища його передумовами [warunkami].

Так, наприклад, коливання струни необхiдне для того, аби ми, виключаючи можливiсть галюцинацii, почули якийсь звук, та цього недостатньо, адже ще треба мати вiдповiдно влаштований орган чуття, у цьому випадку вухо, але ще й цього не достатньо, бо хоча струна коливаеться та iснуе цей орган слуху, проте людина не чуе звуку, якщо е, наприклад, непритомною. Що у цьому випадку слiд вважати причиною, а що лише передумовою, не так легко з’ясувати, як декому це здаеться.