Коханець леді Чаттерлі

Ти, певно, гадаеш, що Клiффорда не слiд брати до уваги, – але я так не можу. Як тiльки подумаю, який вiн безпорадний…

– Чорти б його взяли! Якщо хтось так торгуе своею немiччю, тодi й менi треба почати жалiтися, який я самотнiй i який я завжди був самотнiй… i розрюмсатися, щоб хтось витирав менi соплi! До дiдька все це, якщо справдi треба бути калiкою, щоб тебе брали до уваги…

Вiн одвернувся, iз люттю засунувши руки до кишень.

Того ж вечора вiн сказав iй:

– Ти ж сьогоднi прийдеш до мене? Я не знаю, де в бiса знаходиться твоя кiмната.

– Добре, – вiдповiла вона.

Тiеi ночi вiн був iще палкiшим коханцем iз його дивною, тендiтною хлопчачою оголенiстю. Коннi не вдалося досягти оргазму до того, як вiн скiнчив. І своею нiжною дитячою голизною вiн збудив у нiй несамовиту жагу; iй довелося продовжувати вже пiсля того, як вiн скiнчив, у дикому божевiллi судомних спазмiв; а вiн героiчно утримувався в нiй зусиллям самопожертви, аж доки вона, коротко, дико скрикуючи, не дiйшла пiку насолоди.

Коли вона нарештi вiдклякла вiд нього, вiн мовив гiрко, навiть трохи глузливо:

– Ти не можеш скiнчити водночас iз чоловiком, правда ж? Ти маеш сама довести себе до цього, додивитись виставу до кiнця?

Його коротка промова завдала iй одного з найбiльших у життi ударiв.

– Про що ти? – спитала вона.

– Ти знаеш, про що я кажу. Ти завжди ведеш далi, пiсля того як я вже скiнчив… i я маю, зцiпивши зуби, чекати, поки ти задовольниш себе власними силами.

Вона була приголомшена його несподiваною брутальнiстю якраз тоi митi, коли ii сповнювала насолода, яку неможливо описати словами… i навiть любов до нього. Адже вiн, врештi-решт, як i бiльшiсть сучасних чоловiкiв, скiнчав ледве не до того, як почне. І саме це змушувало жiнку бути активною.

– Але ж ти хотiв, щоб я продовжувала, щоб я була задоволена? – спитала вона.

Вiн похмуро всмiхнувся.

– Хотiв! – сказав вiн. – Оце добре! Я хотiв лежати, зцiпивши зуби, поки ти на менi вправляешся!

– То ти не хотiв? – наполягала вона.

Вiн нiби не чув ii запитання.

– І так з усiма клятими жiнками, – мовив вiн. – Або зовсiм не ворушаться, наче вони там мертвi… або чекають, поки ти скiнчиш, i тодi починають самi собою займатися, а ти маеш терпiти. Я ще не зустрiчав жiнки, яка б скiнчила одночасно зi мною.

Коннi майже не слухала отi його чоловiчi зiзнання. Вона була вражена тим, що вiн вiдчувае насправдi, i цiею незбагненною брутальнiстю.