Коханець леді Чаттерлі

Вона ж нiчим не завинила.

– Але ж ти хочеш, щоб я теж отримала втiху? – повторила вона.

– Та звiсно ж, хочу! Але будь я проклятий, якщо це не в бiса забагато для будь-кого – терпiти, поки жiнка сама себе задовольнить…

Цi слова стали однiею з найгiркiших поразок у життi Коннi. Вони вбили щось у нiй. Вона не була в захватi вiд Майклiса; поки вiн не почав усiеi цiеi справи, вона його не хотiла. Взагалi вона нiколи не хотiла його по-справжньому. Але якщо вже вiн почав, то iй здавалося таким природним отримувати насолоду з його помiччю! Вона навiть кохала його за це… тiеi ночi вона справдi кохала його i хотiла вийти за нього замiж.

Мабуть, пiдсвiдомо вiн усе розумiв, i саме через це йому забаглося припинити цю виставу одним порухом, розкидати цей картковий будиночок. Їi сексуальнi почуття до нього, чи до будь-кого з чоловiкiв, тiеi ночi загинули. Вона вiдтяла його вiд себе так, нiби вiн нiколи не iснував для неi.

І вона знову тоскно пленталася дорогою днiв. Тепер вже не було нiчого, окрiм машинального тупцяння на мiсцi, яке Клiффорд називав упорядкованим життям, тривалим спiвiснуванням людей, що призвичаiлися жити пiд одним дахом.

Пустка! Єдиний вихiд полягав у тому, щоб змиритися з цiею великою пусткою, з безлiччю клопiтких дрiбниць, якi вкупi утворюють загальну величезну порожнечу.

Роздiл шостий

– Чому жiнки й чоловiки в наш час насправдi не подобаються одне одному? – спитала Коннi в Томмi Дьюкса, хто певною мiрою був для неi, як то кажуть, iстиною в останнiй iнстанцii.

– Та чому ж? Я не думаю, що з часiв створення людини була iще така пора… коли чоловiки й жiнки були б такi прихильнi одне до одного, як сьогоднi. Це справжня прихильнiсть! Вiзьмiть хоча б мене… Менi жiнки справдi подобаються бiльше за чоловiкiв; вони смiливiшi, з ними можна бути бiльш вiдвертим.

Коннi помiркувала над цим.

– Але ви з ними нiколи не мали справи, – сказала вона.

– Я? А що ж я роблю зараз, як не дружньо балакаю з жiнкою?

– Так… балакаете.

– А що ще я мiг би зробити, якби ви були чоловiком?

– Нiчого, мабуть.

– А жiнцi потрiбно вам подобатись, розмовляти з вами i водночас бути коханою й жаданою; менi ж здаеться, що цi речi абсолютно несумiснi.

– Але вони мають якось сумiщатися!

– Так, без сумнiву, водi не слiд бути такою мокрою, а то в нiй забагато вологи. Та в тому-то й рiч! Менi подобаються жiнки, я залюбки з ними розмовляю i саме тому не кохаю i не жадаю iх. Я не можу зазнати i того, й iншого одночасно.