Заклик до любові

Наразi зупинiться на мить i складiть, серед цього жаху, безкiнечний список прив’язаностей, в’язнем яких ви стали. Думайте про конкретнi речi i людей, а не про якiсь абстракцii.

Щойно прив’язанiсть полонить вас, ви починаете вибиватися з сил, щогодини й щомитi, аби перестроiти свiт навколо себе, щоб вам здобути i втримати об’екти вашоi прив’язаностi.

Це дуже виснажлива задача, що залишае вам обмаль енергii для того, щоб жити й сповна насолоджуватися життям. Це також нездiйсненне завдання у свiтi, що постiйно змiнюеться, i який ви просто не в змозi контролювати.

Тож замiсть жити повноцiнним життям спокою i рiвноваги, ви приреченi на постiйне розчарування, тривоги, занепокоення, страх, пiдозри, напруження.

На якусь швидкоплинну мить цей свiт, i справдi, поступаеться перед вашим зусиллям i змiнюеться, щоб пiдлаштуватися пiд вашi бажання.

Тодi ви вiдчуваете щастя, але ненадовго. Чи, радше, вiдчуете нiби спалах задоволення, котрий зовсiм не е щастям, бо ж до нього домiшано страх, що кожноi митi цей свiт речей i людей, у якому ви, долаючи стiльки болю, нарештi розставили все на своi мiсця, може вислизнути з-пiд вашого контролю й пошие вас у дурнi, що вiн неодмiнно i зробить, ранiше чи пiзнiше.

V. І е ще дещо, над чим слiд замислитись: щоразу, коли вiдчуваете тривогу i страх, це бувае через те, що ви можете втратити чи не спроможетеся отримати об’ект свого бажання, чи не так?

І кожного разу, коли вас допiкають ревнощi, чи це не тому, що хтось може присвоiти те, до чого ви прив’язанi? І чи не викликае ваш гнiв те, що хтось стоiть на шляху до того, до чого ви прив’язанi? Погляньте самi: коли вашiй прив’язаностi щось загрожуе, ви стаете подiбнi до параноiка – не можете мислити розсудливо i об’ективно; ваше бачення стае спотвореним, чи не так? І щоразу, коли вiдчуваете нудьгу, чи це не тому, що недостатньо забезпеченi тим, що здатне, як ви вважаете, зробити вас щасливим i до чого ви прив’язанi?

А коли ви пригнiченi й нещаснi, причина цього очевидна й лежить на поверхнi: життя не дае вам того, без чого у вас, за вашим переконанням, не може бути щастя.

Майже кожна негативна емоцiя, яку ви вiдчуваете, е саме похiдним вiд прив’язаностi.

Отак ви й живете, обтяженi прив’язаностями – й вiдчайдушно прагнете досягти щастя, мiцно тримаючись за цей тягар. Безглуздя навiть думати, що таке можливо.

Трагедiя в тому, що вас переконали, що це единий спосiб досягнення щастя – i вiн же гарантовано породжуе тривогу, розчарування й скорботу.