Одна хвилина для нісенітниць

Вiн зовсiм не очiкував аж такого швидкого повернення додому. Його тiло доправили в Індiю вранцi 13-го червня i поховали того ж вечора на кладовищi при церквi св. Петра в мiстi Бандра, де свого часу Тонi прийняв хрещення. Серед його паперiв було знайдено три рукописи:

1. «Одна хвилина для нiсенiтниць»: «Готова для видання», – сказав вiн, але iсторii не мали заголовкiв, i не було оглаву. Чи вiн планував додати iх? Про те нiколи вже не дiзнаемося – певно, що нi, раз вiн сказав менi цi слова: «Готова для видання».

2. Матерiали конференцiй-ретритiв, якi вiн проводив. Рукопис цiеi книги був повнiстю вiдредагований i пiдготований для друку – втiм, Тонi жодного разу не згадував про цю книгу нi менi, анi комусь iншому. Ми видали ii пiд заголовком «Спiлкування з Богом: матерiали конференцiй-ретритiв».

3. Незавершений рукопис книги медитацiй, який вiн планував доопрацювати пiсля свого повернення з Америки, i який ми видали у тому виглядi, в якому вiн зостався пiсля нього, пiд заголовком «Заклик до любовi».

Отже, перед вами його остання книга – «Одна хвилина для нiсенiтниць», яку вiн хотiв видати пiсля «Молитви жабки». Публiкуемо ii такою, якою вiн залишив ii, без заголовкiв та оглаву: просто iсторii, одна за другою, у тому ж порядку, в якому склав iх автор.

– Майстер ваш верзе казна-що. Суцiльнi нiсенiтницi, та й годi, – сказав один вiдвiдувач монастиря, якийсь час послухавши Майстровi речi.

На це учень вiдповiв:

– Ти б теж говорив нiсенiтницями, добираючи слова для ТОГО, що не може бути висловлене словами.

Та чоловiк той не вгавав i сказав про це напряму Майстровi. На що отримав таку вiдповiдь: «Не така вже й бiда – сказана нiсенiтниця. Вряди-годи почуеш ii вiд кожного. Бiда, коли iх кажуть iз значущим виглядом».

Майстер у цих оповiдках – не якась конкретна особа. Вiн – iндiйський гуру, дзенський роши, даоський святий, юдейський рабi, християнський монах, суфiйський мiстик. Вiн – Лао-цзи й Сократ, Будда й Ісус, Заратустра i Магомет.

Його мова лунала i в сьомому столiттi до нашоi ери, i в двадцятому столiттi також. Його мудрiсть належить як Сходовi, так i Заходовi. Але ж чи так це важливо насправдi: були у нього iсторичнi попередники i хто вони? Бо ж, за великим рахунком, iсторiя – це переказ зовнiшнiх проявiв, а не глибинноi Реальностi; доктрин, а не Мовчання.

Аби прочитати одну оповiдку з тих, що вмiщенi на подальших сторiнках, знадобиться не бiльше хвилини.