Плисти проти течії. Том 2

Нам слiд усвiдомити, що при такому ставленнi до якостей душi ми не тiльки втрачаемо культуру, але саме життя йде вiд нас. Причому не тiльки наше власне життя, а й життя тих, кого ми любимо, життя наших синiв, батькiв, друзiв, життя майбутнiх поколiнь, дiтей, яких коли-небудь качатимуть у поки ще порожнiх колисках. Ми втрачаемо майбутне самого людства.

Людина виросла, пiдвелася; людина звела штучнi гори; людина осушила рiчки i знову наповнила iх; людина побудувала водосховища, перетнула океани, висадилася на Мiсяцi, зв’язала континенти – бо мала духовну силу, спрагу пригод.

Саме вона змусила людину всупереч комфорту, зручностi покинути насиджене мiсце i спрямувала ii до таемницi, до майбутнього, до чогось кращого, до чогось невiдомого.

І якщо ми втратимо цю вертикальну, спрямовану вгору силу душi, якщо ми втратимо можливiсть висловлювати через iдеали тiла iдеали нашоi душi, ми втратимо самих себе. Нам слiд посилити i змiцнити цю внутрiшню частину нас самих. Не потрiбно ставати якоюсь вищою iстотою або особливо важливою персоною, потрiбно бути людиною, глибоко вiдчувати i розумiти, що таке життя i як його жити.

Кожен чоловiк i кожна жiнка можуть вiдкрити своi прихованi здiбностi. Часто ми не використовуемо всi можливостi нашоi пам’ятi. Часто ми не знаемо, звiдки приходять раптовi iнтуiтивнi осяяння: наприклад, коли ми подумали про когось i вiдразу ж зустрiли його на вулицi. Ми не охопленi прагненням всерйоз пiзнати таемницi власного життя i навколишнього свiту – дiзнатися, звiдки ми прийшли, хто ми, куди йдемо. Чи жили ми на цiй землi ранiше, i чи повернемося ми сюди знову? Йдемо ми, коли вмираемо, в тонший свiт, або ми взагалi нiкуди не йдемо?

Цi питання дуже важливi, вони хвилюють нас найбiльше. Ми повиннi дослiджувати i читати, вивчати i зiставляти рiзнi форми релiгii i мiстики, щоб зрозумiти, що вiдчували люди, що залишили пiсля себе монументальнi працi, щоб зрозумiти, що надихало людей проводити життя у смиреннi, святостi i добротi, щоб зрозумiти тих, хто вчить нас пiдставляти праву щоку, якщо нас вдарили по лiвiй.

Всi цi дii набагато перевершують i людськi, i твариннi iнстинкти.

Нам варто пiднятися над вiдмiнностями наших характерiв, вiдмiнностями мiж поколiннями, вiдмiнностями у просторi i в часi, треба спробувати згуртувати тих, хто вiдчувае i розумiе все це. Нам треба спробувати об’еднати нашi серця у спiльному пошуцi та взаеморозумiннi.