Плисти проти течії. Том 2

Усерединi людини е все… Тiльки зустрiчi з собою i з потаемним голосом свого серця дадуть вам вiдповiдi на багато хвилюючих питань, бiльше того – вони додадуть вам внутрiшньоi впевненостi, якоi кожен так потребуе… Всi iншi звичнi тлумачення в тiй чи iншiй формi е частиною загальноприйнятих вiрувань, i, говорячи про це, я не маю на увазi лише релiгiйнi уявлення.

Матерiалiсти насмiхаються над вiрою в iснування духiв природи, янголiв, богiв. Аргументи нехитромудрi: iх нiхто нiколи не бачив. Фiлософська вiдповiдь на це дуже проста: а хто-небудь бачив атом? Хто-небудь вимiряв вiдстань вiд Землi до Мiсяця? А ви особисто коли-небудь були в Японii? Тодi цiлком можна поставити пiд сумнiв й iснування атомiв, i вiдстань вiд Землi до Мiсяця, й реальнiсть Японii.

Взагалi-то нi в кого з нас, за деякими винятками, немае в цьому особистого i безпосереднього досвiду. Просто ми вiримо в це – як вiримо, наприклад, в iснування Троi. Але тодi не так вже й складно прийняти як робочу гiпотезу iснування якихось розумних сутностей, нехай хоч i невидимих, котрi якимось чином скеровують життя, хоча ми iх не бачимо.

Так само не бачила людина епохи Каролiнгiв анi бактерiй, анi будь-яких iнших мiкробiв. Але епiдемiя чуми вирувала в той час всiею Європою. Цi епiдемii безумовно були, хоча винуватцiв iх нiхто не бачив. Отже, цiлком ймовiрно, що е якiсь iстоти, що спонукають чи спрямовують силу життя. Ми не можемо бачити iх, а лише сприймаемо за наслiдками iхньоi дiяльностi, але i про все iнше ми теж робимо висновок за наслiдками.

Якщо я зараз вiдпущу мiкрофон, вiн упаде. Чи побачимо ми при цьому закон гравiтацii? Нi, ми побачимо мiкрофон, що впав, i не бiльше того. Маса Землi, що набагато бiльша за масу мiкрофона, примусить його впасти, i ми зможемо спостерiгати наслiдок дii одного iз законiв природи – але не сам закон.

Тi сторони життя, якi ми бачимо, насправдi е ii зовнiшнiми проявами. Продовжимо цю нитку роздумiв: хто може переконати нас у тому, що ми не iснували ранiше, до того, як з’явитися тут, на цьому планi буття? І що ми не продовжимо iснувати, коли нас тут вже не буде? З точки зору логiки, з точки зору фiлософii, ми жодним чином не можемо нехтувати можливiстю iснування безперервного життя, потоку, який постiйно проявляеться в якiйсь формi й на якомусь планi, помiтному чи не помiтному для нас.

Хтось може подумати, що мова йде про певний обмежений термiн, який складае багато тисяч рокiв. Можливо, але для нас i це – вiчнiсть.