Плисти проти течії. Том 2

Однак в Індii, згiдно з вченнями про Майю – iлюзiю, вважалося, що тiла насправдi немае, оскiльки воно недовготривале.

Хiба все навколишне, в тому числi наше тiло, рiзнi предмети, статуя, наприклад, iснували завжди? Нi. Вони iснуватимуть нескiнченно? Нi, вони загинуть або зламаються, як би ретельно ми за ними не доглядали. В цьому випадку ми говоримо про умовне iснування, яке не тривае вiчно i пiдвладне часу.

Стiни цього залу i справдi матерiальнi, фiзично вiдчутнi… але тiльки для моеi фiзичноi, матерiальноi руки.

З моменту народження свiту вiдомо, що е особливi сили – стародавнi говорили про «духовнi флюiди», енергетичнi елементи космосу, сьогоднi ми говоримо про електромагнiтнi хвилi Герца або про катоднi променi – сили, здатнi проникати крiзь твердi предмети; i для них все е не таким, як для нас. Так, у свiтi, створеному з масла, удар, завданий предметом, зробленим iз масла, здався б чимось щiльним, твердим. Так само i все, що нас оточуе в нашому свiтi, що мае матерiальну структуру, здасться нам щiльним, твердим, якщо ми будемо вважати себе виключно матерiальними iстотами. Але якби ми могли хоч на хвилину залишитися наодинцi з собою в тишi, ми почули б поскрипування меблiв у кiмнатi, шурхiт шпалер i старих картин… Все минае, все старiе, руйнуеться, перетворюеться на пил. І з того ж самого пилу створенi всi предмети.

Тодi де межа реальностi iснування? Античнi фiлософи запитували: до якоi мiри iснуе тiло? А ще до грекiв фiлософи Індii створили теорiю Майi, або iлюзii, i ця теорiя говорить, що немае сенсу прив’язуватися до матерiальних речей.

Платон, справедливо названий божественним, говорив, що iснування людини, дуже прив’язаноi внутрiшньо до дерев’яного стiльця, триватиме рiвно стiльки ж, скiльки iснуе цей стiлець. Інакше кажучи, людина, яка прив’язана до чогось минущого, вiдчувае, що йде, минае слiдом за цим тимчасовим.

Представники iнших течiй не говорять про те, що матерii не iснуе, навпаки, вони вважають, що не iснуе анi душi, анi духу.

Це сучаснi течii матерiалiстичного спрямування, якi стверджують, що едина реальнiсть – це матерiя, що душа, та й все духовне, вигадане людьми. Іншими словами, людина, охоплена екзистенцiальною тугою, знаючи, що смертна, що повинна жити в стражданнях, боротися iз подiбними собi i з навколишнiм свiтом за виживання, щоб розрадити себе, створила iдею душi, в тому числi, та iдею раю в iншому свiтi, iдею перевтiлення, тобто можливостi жити знову, вже в кращих умовах.