Теологічно-політичний трактат

І, звичайно ж, не слiд вiрити, що люди, якi звикли до забобонiв египтян, грубi, пригнiченi жалюгiдним рабством, хоч якось розважливо мислили про Бога, або що Мойсей навчив iх чогось iншого, крiм способу життя. До того ж вiн учив не як фiлософ, який бажае домогтися, щоб вони зрештою керувалися свободою духу, але як законодавець, сподiваючись змусити iх жити добре пiд тиском сили Закону. Тому для них добра поведiнка або справжне життя, служiння Боговi i любов до нього були радше рабством, анiж справжньою свободою, ласкою i даром Бога.

Адже вiн наказував любити Бога i дотримуватися його Закону iз вдячностi до Бога за посланi доброчинства (тобто звiльнення з египетського рабства тощо). І потiм, вiн лякае iх погрозами, на випадок, якщо вони вiдступлять вiд тих правил; i, навпаки, обiцяе численнi блага, якщо вони збережуть iх. Отож вiн вчив iх таким же чином, як звичайно батьки вчать ще зовсiм нерозумних дiтей.

Тому немае сумнiву, що вони не знали нi переваги доброчинства, нi справжнього блаженства.

Йона думав утекти вiд погляду Божого. Це, певно, показуе, що й вiн вiрив, нiби Бог доручив пiклування про iншi регiони поза Юдеею iншим силам, хоча й ним же поставленим. І нема нiкого у Старому Заповiтi, хто говорив би про Бога бiльш згiдно з розумом, нiж Соломон, який переважав усiх своiх сучасникiв природним свiтлом, тому вiн i вважав себе вищим вiд Закону (бо його дано лише для тих, яким бракуе розуму i вказiвок природного розуму) i всiма законами, якi стосувалися царя i складалися головним чином iз трьох пунктiв («Повторення Закону», 17:16, 17), нехтував i навiть цiлком порушував iх. У цьому вiн, однак, грiшив i чинив не гiдно фiлософа, бо вдавався до чуттевих насолод. Зокрема, вiн учив, що всi блага i щастя марнi для смертних (дивись «Еклезiаст»), i що в людей нема нiчого кращого за розум, i що для них нема бiльшоi покари, як глупота («Приповiстi Соломоновi», 16:22).

Але повернiмося до пророкiв, суперечливi думки яких ми також вирiшили вiдзначити.

Рабини, якi залишили нам (як розповiдаеться в трактатi «Шабат», глава 1, аркуш 13, сторiнка 2) тi пророчi книги (якi iснують нинi), знайшли судження Єзекiiля до такоi мiри суперечливими з думками Мойсея, що мало не вирiшили не допускати його книгу до числа канонiчних i цiлком сховали б, якби якийсь Ананiя не взявся пояснювати iх, що, кажуть, нарештi вiн i зробив з великим трудом i завзяттям (як там розповiдаеться).